На кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки відбувся краєзнавчий захід – «Мій рідний край – звитяжна Львівщина»

На кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки відбувся еколого-краєзнавчий захід «Мій рідний край – звитяжна Львівщина». Завідувач кафедри – професор Степан Несторович Вадзюк звернувся до присутніх: «Сьогоднішній захід присвячений унікальній історичній та культурній спадщині Львівщини – краю, що став символом звитяги, духовної сили та національної ідентичності. Упродовж століть Львівщина була свідком великих звершень, боротьби за свободу та становлення української державності. Наша мета – не лише вшанувати славетне минуле рідного краю, а й усвідомити його значення для майбутніх поколінь».

Студенти кураторських груп, які родом зі Львівщини, поділилися інформацією про рідні міста, розповіли про традиції та звичаї свого краю. Захоплюючі історії про архітектурні перлини Львівщини, мальовничі Карпати, видатних особистостей та героїчні сторінки минулого й сьогодення допомогли присутнім краще відчути дух і велич цього краю.

Першою представила розповідь про рідне місто Дрогобич студентка ММ-205 Вікторія Костів. Дрогобич – місто обласного підпорядкування Львівської області, районний центр Дрогобицького району. Розташований на річці Тисмениця (басейн Дністра), на межі Наддністрянської рівнини Карпатського передгір’я, 102 км від Львова. Дрогобич – вузол залізничних шосейних доріг на Львів, Стрий, Самбір, Трускавець, Борислав, Стебник. Дрогобич – одне з найстаріших міст України (у 1991 році відзначив 900-річний ювілей), хоча перші письмові згадки про місто датуються XIV ст. За легендою, місто було засноване мешканцями міста Бич, спаленого половцями в кінці ХІ ст. Звідси і назва – «Другий Бич». З XІV ст. Дрогобич відомий як один з найбільших центрів солеваріння.

В 1422 р. місто отримало магдебурзьке право. У XV ст. Дрогобич став центром повіту. У середині ХІХ ст. на околицях Дрогобича почалися промислові розробки озокериту, трохи пізніше – нафти і газу. У 1866 р. у місті збудовано перший у Центральній Європі нафтопереробний завод, в 1910 р. – другий. В 1939-1959 рр. Дрогобич — адміністративний центр окремої Дрогобицької області.

Серед історичних місць Дрогобича також і Церква святого Юра (споруджена наприкінці XV – початку XVI ст.), Дрогобицьке підземелля, оборонна вежа, Дрогобицький долотний завод.

З історією міста пов’язані життя Юрія Дрогобича (вважається першим серед східнослов’янських мислителів автором друкованого твору, виданого латиною, а також першим відомим доктором медицини, який отримав науковий ступінь в європейському університеті і народився у Дрогобичі), Корнила Устияновича, Василя Стефаника, Леся Мартовича, Івана Франка, Модеста Менцинського, Степана Витвицького, Григорія Коссака, Андрія Мельника, Дмитра Грицая.

В Дрогобичі є оборонна вежа, яка бачила ще війська Богдана Хмельницького та вистояла. Одним із відомих людей є Іван Якович Франко, який народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

1 березня 2024 року у Дрогобичі відкрили Алею пам’яті, яка вшановує подвиг новітніх Героїв. Тут розмістилися портрети полеглих Захисників — вихідців Дрогобицької громади, які захищали Україну ціною власного життя. “Ця алея є місцем, яке має нагадувати кожному з нас, якою ціною дається нам кожен ранок і кожна спокійна ніч. Місце скорботи, пам’яті, слави та національного духу”. Студентка розповіла про Героїв-Захисників. Молодший сержант Василь Лаганяк був начальником радіолокаційної станції взводу радіолокаційної розвідки батареї радіолокаційного дивізіону артилерійської розвідки вч А1108, загинув 28 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання з захисту України від ворога, внаслідок ракетного обстрілу противником в районі населеного пункту Роздольне на Донеччині, гідно виконуючи свій обов’язок та до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі. Юрій Чукла – був стрільцем-снайпером 1-го штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти вч А7400, загинув 7 листопада 2024 року неподалік населеного пункту Новоіванівка, Курської області рф, під час виконання бойового завдання з захисту України від ворога.

Студентка ММ-205 Анна Дволітко про рідне місто Шептицький (у минулому Червоноград). Це місто – одне з головних та найбільших транспортних вузлів на заході України, важливий економічний та культурний центр півночі Львівської області, а також важливий центр гірничодобувної промисловості Львівсько-Волинського вугільного басейну. Посідає третє місце за населенням в області. Місто розташоване на Поліській рівнині, в Надбужанській котловині, в місці впадання в Західний Буг його приток — Солокії і Рати, в північній частині Львівської області. Місто розташоване в Західноукраїнській лісостеповій зоні (Мале Полісся).

Шептицький – сучасна назва міста від 26 вересня 2024 року була дана на честь митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, який 14 серпня 1892 р. склав вічні обіти у Кристинопільському монастирі. Ініціатива належить Українському інституту національної пам’яті, що зазначив: «Колишня назва пов’язана з російською імперської політикою та мала ідеологічне забарвлення».

Цікавим є факт, що Кристинополь, або Кристинопіль – такою була назва часів Західноукраїнської Народної Республіки, яка була офіційною з 1692 року до 3 листопада 1951 року.

Після першого поділу Речі Посполитої (1772) Кристинопіль разом з Галичиною, відійшов до Габсбурзької монархії. На початку Першої світової війни місто 12 серпня 1914 року було захоплене 7-ю кавалерійською дивізією російської імперії після невеликого бою з австрійськими частинами.

Започаткування видобуток корисних копалин в Шептицьку та утворення цілого промислового району пов’язано зі знайденням тут покладів вугілля в 30-х роках ХІХ століття. У цей час розпочали роботи з бурінням перших свердловин та дослідження географічних особливостей регіону. Після Другої світової війни розвідувальними роботами займалася організація «Львіввуглерозвідка», яка контролювала процес віднайдення покладів вугілля. Такі дослідження змогло відкрити Львівсько-Волинський вугільний басейн, що зайняв площу двох областей.

Серед визначних історичних пам’яток міста – Святоюрський монастир оо. Василіян, Кристинопільський палац, пам’ятник Грушевському, літературні об’єднання ім. В. Бобинського, «Третій горизонт». Також у місті є драматичний театр імені Лесі Українки.

Згадували героїв минулих часів та сьогодення. Серед перших – лідер ОУН Іван Климів.

На завершення доповіді вшанували імена героїв, полеглих в українсько-російській війні: Андрій Канцір, Андрій Жалондик, Віталій Розенко, Ростислав Кожан, Северин Олег, Покотило Вячеслав, Юрій Луговський, Олег Мудрий…

Кароліна Малетич, студентка ММ-217, оповіла пристунім про місто Стрий.

Стрий – місто у Львівській області, адміністративний центр Стрийського району та Стрийської міської громади, є також одним із головних та найбільших транспортних вузлів заходу України. Місто розташоване на лівому березі річки Стрий, яка є найбільшою річкою Стрийщини, і найімовірніше свою назву отримало від цієї назви. А саме слово «стрий» – давнє за походженням і означає «течія», «пливуча вода».

Треба ще відзначити, що ріка є чималою, течія її швидка й бірхлива, часто змінює русло. Особливо небезпечна річка у паводкові дні. Тоді найвищий рівень води становить 4 – 5 метри. Паводки тривають 5 – 15 днів. Найбільші повені були у 1927, 1941, 1955, 1969 роках. Остання велика повінь сталася в 2008 році.

Про доісторичні часи на теренах Стрийщини засвідчують археологічні знахідки, які стосуються поселень доби неоліту і ранньої бронзової доби, які датовані 5 тисяч 800 років до нашої ери. Після 1339 року, коли Галичину окупувала феодальна Польща, стрийський край став її частиною. Вперше місто згадується в історичному документі 1385 року як центр повіту з 32-ма селами. Друга письмова згадка про місто належить до 1398 року і пов’язана з розмежуванням територій галицького архиєпископства і перемишльського єпископства.

У 1772 році внаслідок першого поділу Польщі між сусідніми державами Стрий опинився під владою Австрії, від 1867 року – Австро-Угорщини.

Зі Стриєм пов’язано життя провідника ОУН Степана Бандери, начальника головного військового штабу УПА Олекси Гасина, крайового провідника ОУН Степана Охримовича, глав УГКЦ Мирослава-Івана Любачівського та Святослава Шевчука, композиторів Богдана Весоловського, Остапа Бобикевича, Нестора Нижанківського, художників Петра Обаля, Остапа Оброци, Григорія Паламаря, Ігоря Завозіна, поетів Зеновія Красівського, Віктора Романюка, Михайла Левицького.

У Стрию функціонує понад 20 закладів культури. Найголовніші із них: Народний дім, міський та районний будинки культури, діє також Стрийське відділення Національної спілки письменників України та літературно-мистецькі об’єднання «Хвилі Стрия» та «Стрий-КО», функціонує народний театр «Перелаз» тощо.

Згадувались імена полеглих героїв нинішньої війни – Руслан Стельмах «Рататуй», Андрій Дяк «Салем», Андрій Сидор «Малюк».

Студент групи ММ-217 Любомир Підгрушний представив присутнім цікаву

розповідь про рідне місто Броди.

Броди – це місто на заході України, розташоване на північному сході Львівської області у Золочівському районі. Свого часу один із найбільших торгових осередків Австро-Угорщини, «вільне місто».  Своєю назвою місто завдячує болотистій місцевості та переправам (бродам), які здавна тут існували. Через Броди протікає річка Суховілка – права притока річки Бовдурки (басейн Прип’яті), яка часто пересихає, а іноді буває повноводною.

Початково місто мало назву Любич, але ця назва не прижилася, оскільки з часом перейняла назву сусіднього села Броди, а село стало називатися Старими Бродами.

До 1918 року в околицях Бродів проходив державний кордон між Австро-Угорщиною та Росією. Таке специфічне розташування здавна робило місто своєрідною вільною економічною зоною, де бурхливо розвивалася міжнародна торгівля.

Поблизу Бродів трапляються археологічні знахідки, датовані кам’яною добою (ХІІ ст. до н. е.). У період Київської Русі на території Старих Бродів існувало поселення, вперше згадане у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям». Також, тут відбулися дві великі зустрічі між київським, на той час чернігівським, князем Володимиром Мономахом та волинським – Ярополком Ізяславичем (1084, 1085). З 1511 року населений пункт перебував у власності родини шляхтичів Каменецьких, яких змінили ще не одні власники.

1772 року Броди перейшли під владу Габсбургів (з 1804 року – Австрійської імперії, з 1867 р. – Австро-Угорщини). З початком Першої світової війни (1914-1918) Броди як прикордонний пункт потрапили в смугу воєнних дій. За час війни фронт тричі переходив місто, внаслідок чого місто зазнало великих збитків: було зруйновано багато будівель, пошкоджено залізничну колію, знищено ряд промислових підприємств.

У Бродах є чимало цікавих історичних місць, зокрема, «Ансамбль Бродівського середмістя», та фортеця замок, палац Потоцьких, будівля колишнього готелю Європа, Костел Воздвиження св. Хреста, палац графів Тишкевичів, Єврейське кладовище.

Серед відомих містян – генерал Української Галицької Армії Мирон Тарнавський, український художник Іван Труш, літератор Василь Щурат та інші. З історією міста пов’язана і цікава драматична життєва історія французького письменника Оноре де Бальзака.

На завершення, студент групи ММ-205 Михайло Сливка проанонсував присутнім

новини та цікаві публікаці із всеукраїнсьбкої газети «Україна молода», яку почали виписувати студенти кураторських груп. Студент зазначив, що в газетах є багато інформації про полеглих героїв, цікаві історичні розвідки, а також і статті про волонтерство українців.

Захід став важливою нагодою для студентів ближче познайомитися з культурним багатством рідної країни, поглибити знання про історію Львівщини та обговорити її значення у сучасному житті України.

Матеріал підготувала доцент кафедри Наталія Волотовська.