Успішно склавши літню екзаменацйну сесію, студентка Анастасія Надкевич перейшла на третій курс медичного факультету. Навчаючись на державній формі навчання, отримує підвищену стипендію та бере активну участь у студентських просвітницько-доброчинних заходах. Анастасія – волонтер, член загальноуніверситетського руху «Misericordia» та науково-краєзнавчої студії «Терполяни». Про те, чому обрала лікарський фах, про навчання й волонтерство як духовну потребу та улюблені заняття на дозвіллі дівчина розповіла в інтерв’ю «Медичній академії».
– Екзаменаційна сесія була складною?
– Через пандемію коронавірусу іспити студенти складали в онлайн-режимі, але всі вже пристосувалися до сучасних реалій. Головне – за будь-яких умов навчатися систематично, ретельно готуватися до кожного заняття. Це має стати звичкою. Я дуже старанно готувалася до сесії.
– Які іспити складали?
– Складала екзамени з біохімії та фізіології, а також два диференційних заліки. До слова, біохімія – одна з моїх улюблених начальних дисциплін. Цікаво вивчати сутність і закономірності хімічних процесів, що відбуваються в клітині та організмі й обумовлюють здоров’я або хворобу людини. Недаремно біохімію називають королевою біологічних наук. Не менш важлива й інша фундаментальна базова дисципліна – анатомія, яку я теж дуже люблю.
– Студенти-медики багато вчаться, бо обсяг інформації, яку треба засвоїти, величезний. Інакше – неможливо. Без базових знань і навичок лікарем не станеш. Ви обрали саме цю професію. Чому?
– Я з родини лікарів і ця професія подобалася мені з дитинства, що, мабуть, закономірно. Бабуся Любов Дмитрівна працювала терапевткою в обласній лікарні (нині – Тернопільська університетська лікарня). Дідусь Лонгін Іванович – хірург, викладач військової кафедри ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського (на той час – Тернопільського медичного інституту). Обоє були глибоко віруючими людьми й мене навчали у своїх думках, вчинках і бажаннях дотримуватися Божих заповідей. Батьки свого часу успішно закінчили наш університет. Мама Оксана Лонгінівна – лікарка-терапевтка, тато Юрій Валерійович викладає дисципліну «гінекологія» в медичному коледжі. Дядько Андрій Лонгінович – лікар-невропатолог. Рідні виховували мене власним прикладом, навчаючи добру та милосердю. Я приходила до батьків на роботу, бачила, як вони працюють, чула вдячні відгуки про них як про фахівців. Мабуть, тоді й сформувалися мої пріоритети та розуміння того, що життя й здоров’я людини – найвища цінність. Закінчила із золотою медаллю Тернопільську спеціалізовану школу №5 з поглибленим вивченням іноземних мов і подала документи до ТНМУ ім. Івана Горбачевського. Вагалася лише який факультет обрати – медичний чи стоматологічний.
– Яка лікарська спеціальність вам особливо до душі?
– Хотіла б бути гінекологом або ендокринологом. Але остаточно ще не вирішила.
– Чи берете участь у науковому житті університету?
– Так, двічі була учасницею міжнародних медичних конгресів студентів і молодих вчених, які щороку в квітні зорганізовує ТНМУ. Цьогоріч науковий форум знову відбувся в онлайн-форматі через складне епідемічне становище в Україні та світі, зумовлене пандемією коронавірусу. Брала участь у засіданнях секції «Експериментальна медицина», де представила свою наукову роботу про здорове харчування, поживну й біологічну цінність різних продуктів, зокрема, білка. З харчових речовин, необхідних для задоволення фізіологічних і біологічних потреб організму людини, білок найцінніший. Також дуже важливо споживати йод, щоб запобігти йододефіциту та його сумним наслідкам. Після Чорнобильської катастрофи це особливо актуально. Тим більше, що Тернопільщина належить до областей з низьким вмістом йоду у грунті та воді й, відповідно, в продуктах місцевого походження. Свій виступ на цьогорічному Міжнародному конгресі студентів і молодих вчених присвятила впливу пандемії коронавірусу COVID-19 на життя людей, природу, розглядаючи ситуацію, що склалася, також з філософської точки зору. Обидві наукові роботи мені допоміг підготувати доцент кафедри педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін ТНМУ, кандидат філософських наук Тарас Богданович Кадобний.
– Коли долучилися до волонтерської діяльності?
– Починала займалася волонтерською справою ще в школі: з однокласниками відвідувала обласний спеціалізований комунальний дитячий будинок «Малятко». З першого курсу беру участь у загальноуніверситетському волонтерському русі «Misericordia» та науково-краєзнавчій студії «Терполяни». Допомагаємо, зокрема, Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, що на вулиці братів Бойчуків у Тернополі. Малечі подобаються наші «Уроки здоров’я», заняття з арттерапії, бо вони цікаві, розвивають мислення, уяву та фантазію. Проводимо також заняття англійською, польською й німецькою мовами, пропонуючи дітям обрати ту, яка їм більше до вподоби.
– Яку мову самі зазвичай практикуєте?
– Отримала сертифікат, що підтверджує мої навички володіння англійською та німецькою мовами на рівні B2 та B1. Іноземні мови – моя любов ще зі школи. У вільний час німецькі й англійські фільми дивилася в оригіналі, без дубляжу, поєднуючи приємне з корисним, навчаючись і відпочиваючи одночасно. І тепер дотримуюся цієї звички.
– Чим ще захоплюєтеся?
– Вісім років відвідувала студію спортивних танців. Заняття в спортивній залі теж дарують позитив, але карантин змусив від них відмовитися. Натомість стараюся більше бігати, щоб підтримувати гарну фізичну форму. Улюблений маршрут – навколо Тернопільського ставу. Минулої весни поставила собі за мету пробігти два кола вздовж озера. Спочатку здолала п’ять кілометрів, а через місяць – десять. Люблю подорожувати. Школяркою разом з танцювальним колективом їздила до Праги на міжнародні змагання, з однокласниками побувала в Австрії, Угорщині. Коли стала студенткою, можливостей для подорожей побільшало. Загалом я відвідала майже 10 країн, зокрема, Італію, Іспанію, Польщу, Німеччину, Чехію, Туреччину.
– Де сподобалося найбільше?
– В Італії. Столицю країни Рим недаремно називають вічним містом. Його давня архітектура справді унікальна, я такої ніде не бачила. Хіба у Львові, який теж славиться архітектурними пам’ятками. Мені також подобається подорожувати Україною. Нещодавно з друзями побувала в Золочівському замку, а також мальовничому містечку Підкамінь на Львівщині, де зберігся старовинний монастир-фортеця.
– Ваша улюблена мотивувальна фраза?
– Ніколи не здавайся, йди до власної мети, незважаючи ні на що, крок за кроком. Визначеність мети – відправна точка всіх досягнень. Прагну успішно закінчити ТНМУ та стати висококваліфі-кованою лікаркою, висококласною фахівчинею своєї справи.
Лідія ХМІЛЯР