Про стан справ в українській дієтології, харчуванні населення та наскільки реальним є наближення вітчизняної дієтологічної служби до світових стандартів вели мову з головою правління Асоціації дієтологів України, автором національних рекомендацій зі здорового харчування, кандидатом медичних наук, членом президії Української гастроентерологічної асоціації Олегом ШВЕЦЕМ.
– Пане Олегу, раді вітати вас на сторінках «Медичної академії», але спершу познайомимося трохи ближче. Розкажіть, будь ласка, нашим читачам дещо детальніше про себе: де навчалися, як стали дієтологом, чим привабила ця спеціалізація?
– Після завершення навчання в Національному медичному університеті ім. О. Богомольця, своєю основною спеціалізацією я обрав внутрішню медицину, потім в моє професійне життя прийшла гастроентерологія, а згодом уже й дієтологія з’явилася. Трапилося так, що наприкінці 1990-х я потрапив на кафедру внутрішньої медицини №1, яка славиться своїми визначними постатями. Всім відоме ім’я засновника вітчизняної терапевтичної школи Василя Парменовича Образцова, який займався гастроентерологією, кардіологією. Школа, яку він заснував, дала Україні багато вчених і клініцистів, в яких мені випало щастя навчатися, запозичувати досвід.
Провідним науковим і практичним напрямком у ті часи на кафедрі була саме гастроентерологія. Тоді, напевне, й прийшло розуміння, наскільки суголосні ці дві науки – гастроентерологія та дієтологія, я відчув, що без персоніфікованого підходу та добору правильного харчування для хворих просто не обійтися. Згодом цю тезу вже довело саме життя. Наразі дієтологія досягла значного розвитку, вийшла за межі суто медичного й стала важливим напрямком громадського здоров’я та навіть можна мовити, що національної безпеки країни. Візьмімо хоча б тему шкільного харчування, яку можна розглядати крізь призму стратегічної політики держави, зокрема, коли йдеться про питання податкових пільг підприємцям, які займаються постачанням здорового харчування в заклади освіти.
– Ще 2013 року виданий наказ МОЗ України «Про вдосконалення організації лікувального харчування та роботи дієтологічної системи в Україні». З того часу минуло дев’ять років. Отож цікаво, чи змінив щось у нашій системі цей регулювальний документ і чи наблизилася українська дієтологічна служба до світових стандартів?
– Історія цього наказу під номером 931 доволі непроста. Я тоді саме обіймав посаду директора державного підприємства з проблем гігієни харчування, наш колектив і готував цей наказ щодо змін чи, точніше, нових підходів у харчуванні пацієнтів у стаціонарах. Хочу сказати відверто, що в тодішнього керівництва МОЗ, Кабінету міністрів ця тема особливого інтересу не викликала, відтак їй відвели останні позиції в рейтингу важливості. Ми ж вирішили підготувати цей наказ, бо всім уже очевидним був той факт, що радянські норми в закладах охорони здоров’я давно втратили свою актуальність, тому намагалися створити сучасніші засади лікувального харчування. Не таємниця, що орієнтувалися й на пострадянські країни, бо в нас, як мовиться, спільна історія, а ще ми були пов’язані спільним радянським наказом. Гадали, що приймаємо тимчасові норми, суто на перехідний період, потім зробимо інші, більш сучасні. Але, як з’ясувалося, сама структура надання медичної допомоги в медичному закладі не завжди «сприяє» організації оптимального харчування, бо й справді жодної необхідності у спеціальному харчуванні пацієнтові, який лікується два чи три дні у стаціонарі немає. Плануємо переглянути чинний наказ і наразі шукаємо ресурси та можливості це зробити.
– Але ж, незважаючи на певні зміни, всім відома дієта за Певзнером і досі діє, лікарі призначають її за багатьох недуг…
– Ті, хто ще користується цією дієтою, я б сказав, що сидять на уламках минулого, бо увесь світ вже перейшов на доказову медицину. Всім відомі 15 дієтичних столів насправді ніколи не досліджувалися, тому немає інформації про їхню ефективність відповідно до засад доказової медицини. Скажімо, дієта № 9 забороняла хворим на цукровий діабет жирну морську рибу, хоча це, як відомо, найкраще джерело омега-3 поліненасичених жирних кислот, вітаміну Д і нині всім людям, незалежно від їхніх захворювань, потрібно більше споживати цього продукту. Більше того, така популярна нині послуга, як «доправлення їжі», як не дивно, пропонує страви за дієтою за Певзнером і позбутися цього не так просто. Насправді, кожній людині, незалежно від захворювання, необхідне (як основа) здорове харчування – збалансоване та адекватне за калорійністю її енергетичним потребам.
– Щодо дієтичного харчування в дитсадках і школах. Складається таке враження, що, крім пана Клопотенка, до цього й діла нікому немає?
– Менше всього хотілося б робити реформу харчування в закладах освіти заслугою однієї людини. Хоча, звісно, максимальний внесок в її старт та швидке розгортання зробила перша леді Олена Зеленська. Було багато інших людей, які вклали в реформу знання, досвід і своє відповідальне ставлення до здоров’я дітей та підлітків. Пан Клопотенко додав креативу. Але ж ми всі розуміємо, що назвати котлету нагетсом – це не реформа.
Ще до цієї історії, 2012 року, я разом з делегацією українських колег перебував у європейському бюро ВООЗ. Згодом ми написали Національний план контролю неінфекційних захворювань – серцево-судинних, діабету, раку, недуг легенів і там одним зі стержневих пунктів, які стосувалися харчування, було прийняття державних вимог до харчових продуктів, страв та напоїв, які дозволені для використання в закладах освіти. Інша справа, що цей національний план затвердили аж 2018 року.
На щастя, нова влада в Україні мала політичну волю до рішучих кроків на шляху до створення в закладах освіти безальтернативно здорового середовища. І вже за два роки було прийнято низку нормативно-правових актів, запущено міжсекторальний рух реформи шкільного харчування.
Із середини 2020 року я працюю на посаді консультанта з громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я. Разом з колегами з МОЗ підготували норми, вимоги до продуктів харчування, допомагали кухарям і технологам у створенні бібліотеки технологічних карток на страви та напої для закладів освіти.
Насправді, головною складовою реформи було визначення жорстких вимог щодо продуктів і страв, які потрапляють до дошкільних і шкільних їдалень та буфетів. Головним ма-ло стати не те, як їх назвати, а які продукти будуть використовуватися, скільки, наприклад, вони міститимуть солі, цукру. Скільки дитина має отримати на день та місяць овочів, фруктів, молока, кисломолочних продуктів. Це все чітко прописано за зразками найкращого європейського досвіду. І зреалізувати всі ці засади ми змогли менше, ніж за рік. Надалі реформа, за підтримки Олени Зеленської та її команди, була запроваджена у 92 відсотках закладів освіти України напередодні повномасштабної агресії росії. Незважаючи на суворі реалії воєнного часу, реформу продовжують реалізовувати. Не можна заперечувати й ролі Євгена Клопотенка та інших медійних персон у створенні інформаційної підтримки реформи.
– Пане Олегу, ви – голова правління Асоціації дієтологів України. Розкажіть, будь ласка, про діяльність асоціації, які вона ставить перед своїми учасниками завдання? Наскільки важлива така громадська спільнота?
– У своє коло ми приймаємо всіх спеціалістів з вищою медичною освітою, які мають професійну зацікавленість у досягненнях науки про харчування, скажімо, ендокринологів, які хочуть знати дещо більше про організацію правильного харчування своїх пацієнтів. Наразі наша спільнота налічує понад 200 учасників і не є такою потужною, але ми зростаємо та розширюємо свої обрії. Займаємося освітою, а це організацією конференцій, тематичних вебінарів, також не оминаємо участі в державних проєктах, допомагаємо у формуванні деяких законотворчих програм, займаємося міжнародною діяльністю, інтегруємося в європейську федерацію. В пріоритетах – комунікація, освіта та політика. Остання, вважаю, є найважливішою, бо ті наші ініціативи, які підтримує влада, як-от створення нових норм харчування в школах, вони не співставні з тим, що можна досягнути за допомогою якихось інформаційних кампаній. Скільки б ми не популяризували здорове харчування, це не дасть такого відчутного ефекту, як прийняття відповідного закону, який «покриває» всіх мешканців і діє на території всієї країни. На жаль, усе попереднє керівництво МОЗ чомусь займалося більше популяризацією здорового харчування, розміщуючи на сайтах інформацію про шкідливість солі, трансжирів, замість того, щоб зробити один, але дієвий крок – винести у Верховній Раді на обговорення Закон про їх заборону. Не всі й уявляють, яку шкоду приносить нашому організмові, наприклад, вживання трансжирів і наскільки це серйозна проблема. Якщо люди споживають трансжири в країні розміром з Україну, то це забирає 18 тисяч життів щороку. І ми написали відповідний закон ще 2016 року, але він так і не потрапив до парламенту. В Європейському Союзі ж прийняли відповідний регламент, який обмежує кількість трансжирів – менше 2 г на 100 г продукту, що виключає їх присутність у харчових продуктах. Крім того, вісім країн ЄС мають свої національні закони щодо використання трансжирів. З 2002 року вони заборонені в Данії, Швеції, Австрії, Фінляндії, Норвегії та інших країнах світу. США 2018 року також прийняли відповідні нормативні акти, а ВООЗ декларує до 2025 року повне вилучення трансжирів у харчових продуктах для людей. В Україні ж ситуація просто критична – щороку в нас помирає півмільйона людей від неінфекційних захворювань – раку, діабету, лише від серцево-судинних недуг – 400 тисяч. Тому заборона вживання трансжирів, зменшення споживання солі та цукру, контроль реклами нездорових харчових продуктів – це концепти нашої діяльності на майбутнє. На цьому, вважаю, повинна базуватися й національна політика дієтології та громадського здоров’я в Україні. Це справа спільної та повсякчасної роботи не тільки нашої асоціації, але й усіх медиків, громадських і державних діячів, політиків щодо сприяння правильному вибору в харчуванні українців.
Лариса ЛУКАЩУК