Студент четвертого курсу медичного факультету Олександр Мігенько надзвичайно активний учасник і Студентського парламенту, і Наукового товариства студентів, організатор численних заходів та проєктів у нашому університеті. Переконаний, що позанавчальна діяльність додає яскравих барв у студентське життя та відкриває нові обрії, а найважливіше – допомагає віднаходити у собі такі риси характеру, про які раніше навіть не підозрював.
– Уже третій рік триває повномасштабна війна. Олександре, як змінила вона вас? І чи змінила людей довкола? Помічаєте це?
– Так, звісно, війна для нас, тих, хто залишився в Україні, є справжнім випробуванням і перевіркою для розуміння дуже багатьох життєвих аспектів, для переоцінки всього, що ми вважали раніше правильним і гідним. Чи змінила війна мене? Безумовно, неможливо стояти осторонь біди, суму, втрат, переживань і всього решта, що наповнює теперішню Україну. Як змінила мене особисто? Емоційна зрілість стала не за віком і модифікована негативом воєнних подій. Реальність сприймається без відчуття спокою, надії на швидші зміни. Можливо, ви подумаєте, що я сприймаю все негативно, але це не так. Адже водночас усе гостріше відчувається цінність життя, здоров’я, простих речей, спілкування, зустрічей, які є неповторні кожного дня. Колись це все губилося за біганиною, щоб досягти якихось цілей, а зараз метою стає просто жити, звертати увагу на оточення, світ навколо та проживати кожен день повноцінно.
Звісно, неминуче, що війна змінює всіх, і моє оточення не є винятком. Молодь швидко адаптується до будь-яких обставин і вміє себе знайти та бути корисною будь-коли, проте все, що відбувається навколо, відбивається у наших вчинках, спілкуванні, конкурентному ставленні, розумінні одне одного.
– Більшість з нас постійно перебувають у хронічному стресі. Як рятуєтеся від цього? Що вас найбільше відновлює, надихає, додає енергії?
– Погоджуюсь, що хронічний стрес є тригером не лише для хронічних захворювань, як ми знаємо, але й для сповільнення особистісного зростання. Аби цього не відбувалося, особисто я намагаюся перебувати в колі однодумців, черпати від свого оточення щось нове, мати багато зустрічей, спілкування, обмін досвідом. Звісно, стараюся займатися спортом, культурно розвиватися. Що надихає та додає енергії? Напевно, відчуття того, що на своєму місці можеш бути корисним, можеш допомагати, відгукнутися на потреби інших тоді, коли це їм потрібно. І таке популярне нині волонтерство, якщо воно є за покликанням і правильне, дає багато позитивних емоцій та сили рухатися далі, навіть тоді, коли втомився до повної прокрастинації.
– Маєте місце сили?
– Моє місце сили вдома, в колі рідних і друзів.
– Якщо б вам довелося відрекомендувати себе людині, яка бачить вас уперше, що розповіли б насамперед?
– Я є людиною, яка не може одразу себе репрезентувати без будь-якого підтвердження у вчинках. Гадаю, відрекомендував би себе коротко: паспортні дані та де я перебуваю, а все решта пізнається в житті.
– Як вважаєте, які ваші сильні риси? І якими рисами характеру не особливо пишаєтеся, можливо, хотіли б їх підправити?
– Мої сильні риси – це відповідальність, здатність швидко адаптуватися до нових умов та емпатія. Вмію працювати в команді та завжди намагаюся допомагати іншим. Щодо рис, які хотів би підправити, – це надмірна самокритичність та іноді схильність відкладати справи на потім. Хочу краще керувати часом і не зациклюватися на дрібницях.
– Де народилися? В якій сім’ї зростали?
– Народився в Тернополі у сім’ї медиків. Мої батьки – лікарі, тож завжди з дитинства був оточений розмовами про медицину.
– Які події з вашого дитинства, шкільних років особливо вплинули на ваше формування? Хто з дорослих був для вас найбільшим авторитетом?
– Навчався у Тернопільській спеціалізованій школі №3 з поглибленим вивченням іноземних мов, яку закінчив із золотою медаллю. Попри те, зі шкільних років, напевно, найбільше запам’яталося упереджене ставлення більшості вчителів до іншої думки учнів, стандартизований підхід до неординарного мислення, що не дозволяло у школі вільно думати, проявляти себе, боячись осуду, що ти міркуєш не так. Дуже неприємно вражає шкільна система навчання, що формувала не лише мене, але й багатьох моїх однолітків не як індивіда, а як просто одиницю для функціонування суспільства.
Найбільшим же авторитетом з-поміж дорослих вважаю своїх батьків, кожен по-своєму мав вплив на формування мого характеру і поведінкових стереотипів.
– Чим захоплювалися в дитячі роки? Про що мріяли?
– У дитинстві захоплювався різними видами танців, колекціонував мініатюрні моделі автомобілів, любив футбол. Мрій було дуже багато, на кожен період шкільного життя випадали свої: від банальних – нової комп’ютерної гри до більш серйозних – досягти успіху в якійсь професії, щоб вона винагороджувалася матеріально й насамперед – морально.
– Медицина є для вас саме такою професією? Чому обрали цю галузь? Хтось підказав чи це було цілком самостійне рішення?
– Медицина – це спосіб мислення, філософія, стиль життя, напрямок, можливість розуміти, думати задля когось і віддавати свій час, зусилля для когось. Тож для мене це саме така професія, про яку мріяв. Вважаю, що медицина буде найбільш перспективною галуззю у суспільстві майбутнього, адже саме здоров’я та життя людини є найвищою цінністю.
Спонукали мене серйозніше придивитися до медицини батьки, проте вважаю, що рішення було таки самостійним.
– Пригадуєте ваші найяскравіші враження в перші місяці навчання в ТНМУ?
– У перші місяці навчання були дуже яскраві емоції, багато знайомств, вражень через великий потік різноманітної інформації. Цікаво було зустріти людей зі схожим типом мислення, спільними ідеями, що надихали пізнавати їх.
– Уже остаточно визначилися зі спеціалізацією?
– Ні, ще не визначився. Сучасна медицина є дуже багатогранною, кожна спеціалізація вабить по-своєму, тож важко швидко обрати напрям розвитку.
– Ви активно долучаєтеся й до громадської діяльності університету, й до наукової роботи. Що спонукає вас це робити?
– Студентське життя – це не лише навчання. Громадська діяльність і наукова робота – не просто різноманітність, це такі форми діяльності в університеті, що додають нових барв у студентське життя, надають нові можливості, відкривають нові таланти, розвивають навички, дозволяють відчувати себе потрібним для інших, десь проявляти лідерські якості, а найголовніше – віднаходити в собі такі риси характеру, про які раніше навіть не підозрював. Тож щиро раджу всім приєднуватися до позанавчальної роботи в нашому університеті, обрати є з чого.
– Ви є активним учасником і Студентського парламенту ТНМУ, і Наукового товариства студентів. Чим для вас є наука? І як, на ваш погляд, розкриває студентів участь у студентському самоврядуванні?
– Участь і у Студентському парламенті, і у Науковому товаристві студентів відіграє дуже важливу роль у студентському житті та науковому розвитку нашого університету. Як активіст НТС, разом з колегами організовуємо безліч наукових заходів, конференцій, допомагаємо студентам у втіленні наукових проєктів, а також сприяємо розвитку науки серед студентської молоді. Наука для мене, ймовірно, є не лише академічною діяльністю, а й способом самовираження та пошуку нових знань. Це можливість розвивати критичне мислення, розв’язувати проблеми та робити внесок у суспільство через дослідження й інновації.
Щодо роботи у Студентському парламенті, то вона полягає у забезпеченні належної комунікації студентів з адміністрацією університету з пріоритетом відстоювання думки, інтересів студентства та запровадження нових ідей у навчальному процесі, створюючи атмосферу розуміння студентського «Я» у вищому навчальному закладі. Особливо це помітно в багатьох масштабних заходах, які неодноразово організовував з колегами. Звичайно, участь у студентському самоврядуванні, в налагодженні комунікації й проведенні заходів щоразу викарбовує, загартовує, розкриває нові здібності та риси характеру.
– Ви доклалися до започаткування, організації та втілення численних проєктів у нашому університеті. Який з них особисто для себе вважаєте найвагомішим? Чому?
– Для мене найвагомішим проєктом є «Студентська гривня». Чому? Цей проєкт вселяє надію в те, що наша молодь є реально непереможною у власних ідеях, у доброму й чистому сприйнятті потреб ближнього. Я сам раніше не знав, що ми є такою свідомою нацією.
– Як усе встигаєте? Це реально? Чи доводиться чимось жертвувати, скажімо, сном?
– Так, на жаль, часто доводиться жертвувати – і не лише сном. Утім, сказати «все встигаю» не буде цілком правильно. Не встигаю, як і практично всі, але намагаюся хоча б не засмучувати та не підводити нікого навколо. Чи можна насправді все встигати? Гадаю, що це реально, якщо правильно керувати тайм-менеджментом. Наразі намагаюся вчитися цьому.
– Якою буде ваша найголовніша порада для всіх першокурсників, які роблять нині в ТНМУ лише перші кроки?
– Бути сміливими, не зациклюватися на дрібницях, проявляти себе як особистість і не боятися цього. Чути себе й чути тих, хто навколо.
– Які три мети ви хотіли б досягти через років 10-15?
– Професійний успіх з матеріальною сатисфакцією, сім’я, життя в мирній країні для себе та майбутніх поколінь.
– Якби не медицина, то фахівцем якої сфери ви могли б ще бути? Чи можете уявити своє життя без Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського?
– Скажу відверто, що життя своє можна уявити по-різному, фантазій багато, проте, аналізуючи вже той час, що я провів у стінах нашого вишу, не шкодую ні на секунду, що обрав саме наш університет. Тож зараз не хотів би уявляти себе деінде.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА