Про фах медсестри студентка четвертого курсу ННІ медсестринства Ірина Дерда мріяла змалечку. Ще й народилася 12 травня – в Міжнародний день медичної сестри. «Буде медсестричкою!», – сказали її мамі в пологовому. Ірина вважає, що саме медсестра найбільше та найближче спілкується з хворими та сприяє комунікації між лікарем і пацієнтом.
– Ірино, як ви продовжили б фразу: «Справжній лікар ніколи не може бути без…».
– Без медсестри. Тому що лікар завжди потребує у своїй праці медсестри. Вона відіграє важливу роль у наданні медичної допомоги – допомагає лікарю у виконанні різних процедур, доглядає за пацієнтами, вимірює температуру, артеріальний тиск і виконує інші медичні обов’язки. Медсестра сприяє комунікації між лікарем і пацієнтом, допомагає в розумінні медичної інформації та забезпечує пацієнтів підтримкою, турботою. Співпраця лікаря та медсестри є важливою для забезпечення якісної меддопомоги.
– Охарактеризуйте себе за допомогою лише трьох слів.
– Я можу охарактеризувати себе, як доброзичлива, відповідальна та комунікабельна людина. Бо ж дуже люблю допомагати людям.
– Яка власна риса вам подобається найбільше?
– Доброта. Адже добро – одна з головних складових життя кожної людини. У будь-якій ситуації важливо допомогти нужденному, підтримати людину, проявити турботу, увагу до тих, хто оточує. Люди, які роблять добрі справи, розуміють страждання зневіреної в житті людини, здатні до співчуття. Доброта рятує світ. Вважаю, по-справжньому щасливим можна стати лише тоді, коли робиш добро для інших.
– Якої ж риси хотіли б позбутися?
– Хотіла б позбутися трішки своєї ліні. Тому що інколи лінуюся щось вивчити чи зробити. Часточка ліні в мене присутня, гадаю, як й у кожного (усміхається). Я також надто близько все сприймаю до серця.
– В якій сім’ї зростали? Де народилися? Які спогади з дитинства нині зігрівають вашу душу?
– Зростала в турботливій та люблячій родині. Батьки в мене не пов’язані з медициною. Мама Наталія – домогосподарка, тато Ярослав був будівельником. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну батько пішов у лави ЗСУ. На жаль, він загинув, захищаючи нашу країну від ворога. Це дуже важка втрата для всієї нашої родини.
Народилася я у мальовничому селі Білогородка, що на Хмельниччині. Але також моя душа лежить до Закарпаття, тому що мій тато був звідти. Найкращі спогади – коли я в дитинстві зі своєю сім’єю їздила в Карпати до бабусі Агафії відпочивати. Ми збирали гриби, ходили в гори. У ті миті я почувалася найщасливішою людиною на світі!
– Коли ви відчули чи зрозуміли, що медицина – це ваше?
– Можна сказати, ще з дитинства. Як і багато хто з дівчат, я бавилася в лікарню: робила ін’єкції та перев’язування іграшкам, вислуховувала серце, вимірювала тиск і температуру.
До речі, вигляду крові та ран я не боялася ніколи. Коли, наприклад, мені брали кров з пальця, ставили крапельницю чи зашивали рану на нозі, зачаровано на це дивилася, тоді, як інші діти просто плакали чи відверталися.
Але повноцінно я осягнула це в підлітковому віці. Чим старшою ставала, тим більше мені подобалася медицина. Зрозуміла, що хочу стати саме медичною сестрою та допомагати людям. Відчувала це серцем.
І ще цікавий факт: я народилася 12 травня – в Міжнародний день медичної сестри. Тоді моїй мамі сказали, що народилася майбутня медсестричка (усміхається).
– Чому для вступу обрали Тернопільський національний медичний університет?
– Передусім мені дуже подобався Тернопіль, а ТНМУ – один з найкращих медичних університетів, в якому є спеціальність 223 Медсестринство. Я перечитала сотню позитивних відгуків і поставила цей університет на перше місце. До слова, в коледжі я не навчалася, після закінченні 11-го класу вступила відразу у виш.
– Чому вас вабить саме медсестринство, а не, скажімо, лікарська справа?
– Тому що мені дуже подобається робити різні маніпуляції: ін’єкції, перев’язування, ставити крапельниці. Головна причина мого вибору – бажання допомагати людям. Медсестра, як і лікар, – дуже шляхетна професія. І саме медсестра найбільше й найближче спілкується з хворими. Людям, які лежать у лікарні, не вистачає турботи, уваги, підтримки, а медсестра може втішити хворого, коли нікого немає поруч, надати психологічну допомогу, якщо це потрібно. Крім того, я й у повсякденному житті можу зіткнутися з тим, що комусь буде потрібна медична допомога, тому хочу мати професійні навички та знання, щоб допомогти в таких випадках. Узагалі вважаю, що професія медсестри дуже корисна й вона завжди може стати в нагоді. Якщо стану медсестрою та допомагатиму людям, відчуватиму, що живу недарма й роблю щось корисне для суспільства.
– Що вас особливо вразило в ТНМУ, коли щойно вступили?
– Найбільше мене вразив темп навчання. Це було зовсім інакше, ніж у школі! Зізнаюся, було важко звикнути й до величезної кількості інформації, й до тривалості занять, й до розміщення корпусів. Вразила також сама система викладання, подачі матеріалу та оцінювання. Ми під час заняття можемо і обговорити всі запитання, і написати тести, і виконати практичну роботу. Багато матеріалу доводиться самоопрацьовувати. Спочатку було дуже важко пристосуватися до такого темпу навчання, але поступово звикла й стало значно легше.
– Чи є щось у нашому університеті, що хотіли б змінити?
– Хотілося б зробити якомога більше занять у симуляційному центрі. Бо в нас є дуже великий багаж теоретичних знань, але, чесно сказати, не вистачає практики.
– Що могли б порадити теперішнім абітурієнтам, майбутнім першокурсникам?
– Насамперед варто добре обміркувати рішення щодо майбутньої професії, воно повинно бути дуже зважене: чи справді хочете присвятити себе медицині та рятувати життя людей? Якщо це так й стаєте студентом медичного вишу за покликом серця, з власного досвіду можу порадити: розробіть свій власний графік, правильно розподіліть свій час на навчання та відпочинок; готуйтеся до величезної кількості інформації, яку вам доведеться осягнути на практичне заняття. Вивчайте також латинською мовою терміни, вони вам надалі дуже знадобляться, як і пишіть конспекти, так вам буде набагато легше запам’ятати інформацію. Не треба пропускати заняття, бо потім буде важко відпрацьовувати. Беріть активну участь і в університетському житті. Не варто також боятися вчитися на помилках. І безперечно, вірте у себе!
– Поділіться власним секретом, як усе встигаєте?
– Насправді встигнути цілком усе просто нереально, але треба бодай прагнути. Для цього потрібно насамперед правильно розподілити свій час. Наприклад, можна продуктивно навчатися 60 хвилин, а потім виділити собі 10-15 хвилин на відпочинок. Після чого повторити цикл. Мені найбільше годиться такий графік, у когось він може бути інший. Треба пробувати й підібрати той, що найзручніший саме вам.
– Чи не з перших днів свого навчання ви почали долучатися до волонтерської діяльності університету. Які напрями волонтерства обираєте?
– Волонтерська діяльність для мене – це передусім безкорисна допомога іншим. Волонтерство мені завжди подобалося. Знаю дуже багатьох студентів, які залучені до нього майже щодня, особливо після 24 лютого 2022 року. Вони всім, чим можуть, допомагають нашим військовим. Я теж долучаюся до цього, але не так активно, як на першому-другому курсі. Тоді проводила лекції для учнів шкіл, допомагала й дітям з реабілітаційного центру, передавала одяг малозабезпеченим сім’ям, брала участь у загальноуніверситетських доброчинних акціях до свята Миколая та Різдва, збирала разом з друзями для військових «Коробочки тепла», виготовляла окопні свічки. Втім, і нині, коли є конкретний запит, завжди надаю допомогу. Скажімо, на Великдень допомагала сім’ї в потребі. Найбільш радісно для мене – допомагати діткам, які цього дуже потребують, і бачити їхні усміхнені обличчя.
– Як любите відпочивати? Які маєте захоплення?
– Зазвичай дивлюся фільми, читаю книги або ж проводжу час з друзями чи зі своєю родиною. Ще із шостого класу захоплююся волейболом і малюванням. Малювання дуже допомагає знімати мені стрес, спрацьовує як арт-терапія.
– У чому ще черпаєте сили у складних ситуаціях?
– Мої рідні та друзі – це моя найбільша підтримка, вони завжди вірять у мене й у всьому допомагають. З цими людьми я знаходжу силу, щоб не здаватися та рухатися далі.
– Які основні цінності є орієнтиром у вашому житті?
– Передусім моральні й духовні цінності, особливо душевна щедрість та оптимізм.
– Якщо раптом з’ясувалося б, що дуже багатий родич заповів вам мільйон доларів, на що витратили б ви ці гроші?
– Витратила б ці кошти на доброчинність, особливо на допомогу нашим військовим на фронті та в лікарні. Допомагала б також дорослим і діткам у потребі.
– Собі щось приберегли б? Хоча б трохи?
– Так, частину витратила б на потреби своєї родини.
– Ірина Дерда через років, скажімо, десять – хто вона?
– Конкретно не можу сказати, тим більше, у такий важкий для нас час. Але однозначно хочу розвиватися в медицині, бути хорошою фахівчинею у цій сфері та приносити користь для суспільства й нашої держави. Своє майбутнє пов’язую лише з рідною країною. Вірю, що в Україні все буде гаразд. Закінчиться війна, все відновлюватиметься, розвиватиметься, зокрема, й медицина.
– Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського для вас – це…
– … моя альма-матер. За три роки навчання ТНМУ мені став другим домом. Тут я здобуваю знання й навички, потрібні для моєї майбутньої професії. Дякую викладачам за все!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина з особистого архіву Ірини ДЕРДИ