У часи, коли медицина стикається з безпрецедентними викликами – від постковідних ускладнень до реабілітації воїнів, поранених у російсько-українській війні, – постать Андрія Надкевича, кандидата медичних наук, невролога, лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, вертебролога й рефлексотерапевта вищої кваліфікаційної категорії, вирізняється своєю глибиною та багатогранністю. Працюючи в Микулинецькій обласній фізіотерапевтичній лікарні реабілітації, він не лише повертає здоров’я тисячам пацієнтів, а й робить значний внесок у розвиток української медичної науки, волонтерства та збереження національної спадщини.
Від родинної спадщини до медичної майстерності
Андрій Надкевич народився на Житомирщині у сім’ї медиків: його батько був військовим хірургом, а мати – відомою терапевтинею. Дитинство, сповнене переїздів через професію батька, не лише загартувало його характер, але й дало змогу з ранніх років зрозуміти, наскільки важлива медична допомога для людей у найвіддаленіших куточках. «Колись лікарів було значно менше, ніж нині. Мама часто залишалася єдиною медикинею на всю округу, і наша хата ніколи не зачинялася – люди приходили за допомогою в будь-який час доби», – згадує він. Навіть під час відпусток у селі Гайворонка (Золотниківська сільська громада), куди сім’я приїжджала до бабусі та дідуся, місцеві мешканці вишиковувалися в чергу до його батьків. Цей приклад самовідданості став для Андрія першим уроком і визначальним поштовхом до вибору професії.
У 1980-х роках сім’я осіла на Тернопільщині, коли батько почав працювати на військовій кафедрі ТНМУ. Оточений медициною з дитинства, Андрій спочатку мріяв стати хірургом і навіть відвідував хірургічний гурток. Проте життя внесло свої корективи. Недуга бабусі, яка пережила три інсульти, змінило його плани: він захотів допомогти їй та зрозумів, що неврологія може стати його шляхом. На четвертому курсі університету лекції професорки Світлани Шкробот відкрили перед ним захопливий світ цієї спеціальності. Інтернатуру проходив у Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні під її керівництвом, а згодом професорка Лілія Бабінець стала його науковою наставницею, скерувавши до написання кандидатської дисертації. Ще один орієнтир у науці – академік Петро Волошин з Харківського інституту неврології, психіатрії та наркології, який надихнув пана Андрія на подальші дослідження.
«За 26 років у медицині я зрозумів, що це не просто професія, а спосіб життя. Ти фактично служиш людям – тут немає вихідних чи відпусток. Якщо ти медик, то не можеш працювати наполовину», – зазначає Андрій Надкевич. Ця філософія стала основою його підходу до роботи, де кожен пацієнт отримує не лише професійну допомогу, а й частинку його душі.
Нове слово в лікуванні хребта та остеопорозу
Андрій Надкевич увійшов в історію української медицини як новатор у лікуванні вертеброгенних больових синдромів і ускладнень остеохондрозу хребта, зокрема міжхребцевих кил. Його авторські методики, розроблені на базі Микулинецької обласної фізіотерапевтичної лікарні реабілітації, стали справжнім проривом. Усе почалося з пропозиції генерального директора закладу Зіновія Ясеника, який запросив молодого лікаря на роботу після інтернатури. Саме тут 2010 року Андрій розпочав своє дев’ятирічне дослідження, яке змінило підходи до реабілітації.
Для експерименту він відібрав 300 пацієнтів з різними вертеброгенними міжхребцевими килами та попереково-крижовими больовими синдромами. Половині групи застосовували традиційне лікування – медикаменти та фізіопроцедури, а іншій половині – комбінований підхід, який включав рефлексотерапію, фармакопунктуру (введення ліків у точки акупунктури) та сірководневі ванни, унікальні для Микулинців. Протягом дев’яти років Андрій Надкевич спостерігав за пацієнтами, аналізуючи не лише результати лікування, але й віддалені наслідки, підтримуючи зв’язок з ними навіть після одужання.
Результати вразили: комбінований метод не лише скоротив терміни лікування та зменшив частоту рецидивів, а й показав додатковий ефект – стабілізацію кісткової тканини. «Ми довели, що сірководневі ванни в поєднанні з рефлексотерапією сприяють нарощенню кісткової маси, що дає змогу боротися з остеопорозом – пандемією XXI століття, – пояснює лікар. – Комплексна методика лікування враховує також лікувальні можливості голкорефлексотерапії, зокрема, покращення процесів мікроциркуляції, підвищення імунного статусу організму, покращення відновлювальної здатності органів і тканин, знеболювальний ефект та позитивний вплив на стан нервової системи пацієнта». Пан Андрій певен, цей підхід дозволив багатьом уникнути операцій та мінімізувати використання медикаментів, що особливо важливо для людей із хронічними захворюваннями.
2019 року дослідження завершилося захистом кандидатської дисертації «Клініко-патогенетичне обґрунтування комплексного лікування з включенням рефлексотерапевтичних методів у хворих з вертеброгенними рефлекторними попереково-крижовими больовими синдромами і супутнім остеодефіцитом». Його методики впроваджені в амбулаторних і стаціонарних закладах 15 областей України, а науково-методичний посібник, написаний у співавторстві з професоркою Лілією Бабінець, розійшовся накладом у 300 примірників за три дні. Наразі готується новий тираж на 500 примірників, що свідчить про необхідність розробок.
Цікаво, що лікар Надкевич не став комерціалізувати своє відкриття. «Я залишив усі патенти й інформацію у вільному доступі, бо вважаю, що медицина має служити людям, а не конкуренції. Якщо мої методи допоможуть хоч одному пацієнту чи колезі, буду щасливий», – каже. Нині він працює над докторською дисертацією, досліджуючи постковідні цереброваскулярні ускладнення, та над розробкою нових методик у нейрореабілітації черепно-мозкових травм наших захисників, а також удосконалює знання у фізичній та реабілітаційні медицині, фітотерапії, голкотерапії, гірудотерапії, кінезіології й інших нетрадиційних методах, які гармонійно доповнюють його підхід.
Подільська здравниця для воїнів і цивільних
Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня, де працює Андрій Надкевич, стала справжнім центром реабілітації в умовах війни. Заклад прийняв тисячі українців, постраждалих від російсько-української агресії, зокрема воїнів з політравмами. Унікальність Микулинців сягає корінням у XVII століття, коли цілющі властивості місцевих сірководневих джерел і торфових грязей використовували для лікування поранених після набігів турків і татар. У XVIII столітті барон Ян фон Конопка заснував тут курорт, який приваблював шляхту зі Східної Європи. Нині це місце, яке називають «подільською Швейцарією», стало лікувальним прихистком не лише для українців, а й для пацієнтів з Польщі, Німеччини, Австрії та інших країн.
Андрій Надкевич очолює напрямок реабілітації захисників України, застосовуючи свої методи для лікування неврологічних, ортопедичних ускладнень і хронічного болю. «Складні хворі з множинними травмами потребують не лише тривалої, а іноді й пожиттєвої підтримки. Наше завдання – повернути їм якість життя», – зазначає він. За десятки років практики до нього звернулися тисячі людей, серед яких відомі спортсмени, письменники, громадські діячі. Третина пацієнтів лікарні обирає саме його, що зробило ім’я Андрія Надкевича брендом закладу.
Волонтерство як життєве кредо
Андрій Надкевич – не лише видатний медик, а й активний громадський діяч і волонтер. Ще зі студентських років він працював медбратом у Тернопільській обласній організації Товариства Червоного Хреста, а з початком повномасштабного вторгнення росії у лютому 2022 року його досвід став неоціненним. Разом з командою однодумців – волонтерами ГО «Десантно-козацький рій» на чолі з Володимиром Мосейком, керівником волонтерського штабу «Українська команда. Тернопільщина» на чолі з народним депутатом Миколою Люшняком, письменником Володимиром Барною, доцентом Тарасом Кадобним, студентами медичного університету та артистами ансамблю «Збруч» – він допомагає Збройним силам України, внутрішньо переміщеним особам, лікарням, школам і реабілітаційним центрам.
Волонтерська діяльність Надкевича не обмежується збором коштів, медикаментів чи продуктів. Разом з командою він проводить уроки арт-терапії, навчає надавати домедичну допомогу та підтримує патріотичне виховання молоді. «У час війни кожен має робити те, що в його силах. Для мене це не лише лікування, а й допомога тим, хто боронить нашу землю», – зазначає він. Як голова правління Українського науково-дослідного інституту проблем реабілітації та інтегративної медицини та керівник комісії з питань охорони здоров’я та реабілітації обласного відділення Українського фонду культури, пан Андрій акцентує на важливості комплексної підтримки поранених захисників.
За свою громадянську позицію та волонтерство Андрій Надкевич отримав почесну грамоту Верховної Ради України, нагородний знак Тернопільського міського голови, відзнаки Міністерства оборони України, Українського козацтва, Православної церкви України. Проте сам він вважає ці нагороди не метою, а заслугою всієї команди та стимулом працювати ще краще заради громади й наближення Перемоги.
Андрій Надкевич також відомий своєю діяльністю у збереженні національної спадщини. Як член ГО «Інститут досліджень національної спадщини» він разом з професором Леонідом Кравчуком досліджує історію Тернопільщини, сприяє відновленню пам’ятників і пам’ятних дошок загиблим Героям.
Людина з великим серцем
Поза роботою Андрій Надкевич – люблячий чоловік і батько. Його дружина Надія та син Лук’ян – головне джерело натхнення. «Дружина іноді свариться, що мало буваю вдома, але завжди підтримує. Саме вона дає мені сили», – ділиться він. У рідкісні хвилини відпочинку він любить риболовлю, читає книги, слухає симфонічну музику й насолоджується борщем.
Його мрія проста й велична: «Перемога України та мир. Хочу, щоб син виріс гідною людиною, а я міг робити свою справу добре, як казав Блаженніший Любомир Гузар: «Робіть свою роботу добре, незалежно від обставин». Ці слова – не просто гасло, а філософія життя людини, яка щодня доводить: медицина – це мистецтво, що рятує тіло й душу.
Андрій Надкевич – це приклад того, як одна людина може змінити життя тисяч, поєднуючи талант, науку, патріотизм і людяність. За понад чверть століття він реабілітував кожного третього пацієнта Микулинецької лікарні, ставши її символом і гордістю. Його історія надихає не лише медиків, а й усіх, хто вірить у силу добра й самовідданості. У часи війни та випробувань він залишається на передовій медичного тилу, наближаючи Перемогу України – не лише як лікар, а як громадянин з великим серцем.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО