Посаду начальниці симуляційного центру ТНМУ Антоніна Черватюк обійняла торішнього вересня. Але в цій сфері вона не новачок – з 2017 екстрена медицина в її житті. Нині ж у неї чимало професійних планів, свіжих ідей, які обов’язково їй вдасться втілити.
– Пані Антоніно, як ви обрали таку нелегку професію, маю на увазі екстрену медицину?
– В екстрену медицину прийшла досить несподівано. Під час розподілу з’ясувалося, що є місце на посаду лікаря медицини невідкладних станів, і я поїхала для проходження інтернатури до Хмельницького центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Мені дуже пощастило з кураторкою. Лариса Борисівна Чубенко стала не просто наставницею, а знаковою людиною в моєму житті. Вона відкрила мені важливий бік нашої професії – постійне навчання. Саме під час інтернатури я пройшла свої перші міжнародні сертифіковані курси. Згодом були навчання від Європейської ради реанімації: спочатку – провайдерські, потім інструкторські курси, де застосовується симуляційне навчання. Я тоді надто цим захопилася й згодом стала інструкторкою, тепер цей досвід мене дуже підтримує.
– Пів року тому ви очолили симуляційний центр ТНМУ, який вважають одним з найкращих на теренах України. Як сприйняли цю звістку, чи одразу погодилися?
– То була дуже зворушлива мить, можу навіть сказати, що стресова, може тому, що несподівана. Коли цю ситуацію проаналізувала, то прийшло рішення й я подумала, а чому б ні? З «внутрішньою кухнею» я добре знайома, ще з 2019 року працюю на базі симуляційного центру. Ще одним важливим моментом було те, що Галина Юріївна Цимбалюк детально ввела мене в курс справи, та ми й тепер повсякчас на зв’язку, вона завжди може дати слушну пораду, а це чимала підтримка. На базі нашого центру успішно функціонує кафедра екстреної та симуляційної медицини, завідувач якої професор Арсен Арсенович Гудима, завжди готовий вислухати та підтримати будь-які ініціативи. І, звичайно, наш колектив – це справжня команда. Усвідомлення такої підтримки від колег допомогло мені обійняти цю відповідальну посаду та з оптимізмом дивитися у майбутнє.
– Які пріоритети визначили для себе як керівниця?
– Перший та найголовніший, вважаю, пріоритет, це якісне навчання та викладання на базі симуляційного центру. Головна перевага симуляційного навчання – це психологічна безпека для всіх, хто бере в цьому участь. Тому прагну, щоб у нашому центрі всі, хто навчається, почувалися в безпеці, не боялися пробувати щось нове, навчилися рефлексувати після завершення навчань, не пасували перед невдачами, бо кожна невдача – це й мотивація до розвитку.
– Як змінилася діяльність центру під час війни?
– Безумовно, війна внесла значні корективи в роботу нашого центру. Цей жахливий час руйнує не лише особисті плани, але й діяльність цілих колективів, забирає найцінніше – людські життя. Зрозуміло, що й ми дещо відредагували роботу. Враховуючи, що працівники центру – це фахівці, дотичні до екстреної медичної допомоги, збільшили інтенсивність проведення навчальних курсів для цивільних осіб, які бажають навчитися надавати домедичну допомогу, а також періодично проводимо навчання для військових медиків. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну був створений новий курс – «Домедична допомога в умовах бойових дій», де наголос поставили на ситуації, коли потрібно дбати передусім про власну безпеку та травмованих людей. Під час повітряних тривог спускаємося зі студентами та курсантами в укриття, там є аудиторії, а відтак це можливість не переривати заняття. Намагаємося, щоб ці події не впливали на якість навчання.
Незважаючи на бойові дії, до нас й надалі приїздять на тренінги фахівці з усієї України – ті, що працюють у системі екстреної медичної допомоги, на догоспітальному чи на ранньому госпітальному етапі. В нинішні воєнні часи важливо удосконалювати надання допомоги травмованому пацієнтові, тому в нас з певною періодичністю проводять такі навчання для медиків. Кілька місяців тому завершився масштабний проєкт спільно з ВООЗ. У нас на навчанні побували фахівці з усіх центрів екстреної медичної допомоги України. Ми готували інструкторів для центрів екстреної медичної допомоги, які зараз вже мають власні навчально-тренувальні відділи і надважливо, щоб їхні інструктори були кваліфікованими, а у всій Україні функціонувала єдина уніфікована система підготовки. Наш університет відіграє в цьому процесі ключову роль. Саме на базі нашого ЗВО, зокрема й симуляційного центру, були підготовлені інструктори, які роз’їхалися по країні та вже на місцях навчають своїх працівників за єдиними стандартами. Вважаю, що подібні заходи мають бути в пріоритеті для нашої «екстренки», бо вони дозволяють поліпшувати якість надання медичної допомоги. Ми зараз отримуємо багато позитивних відгуків від працівників екстреної медичної допомоги, вони надзвичайно задоволені, бо впевненіше почуваються в критичних ситуаціях. Узагалі симуляційне навчання можна вважати золотим стандартом, адже це гарна можливість відпрацювати певну навичку й сценарій з критичним пацієнтом, і не тільки його технічну частину, але й потренуватися взаємодії в команді, що в майбутньому сприяє згуртованішим діям. В ідеалі, вся команда, яка надає допомогу, повинна проходити навчання в такому ж складі, відпрацьовуючи у сценаріях симуляції всім колективом. Тоді лише буде найбільший ефект від тренінгів.
– Яке ваше найбільше професійне бажання?
– Мрію, щоб наш симуляційний центр був місцем, куди з великим бажанням ідуть як студенти, так і викладачі. Бо симуляційне навчання безпечне, корисне та ефективне. Мені подобається концепція людиноцентричної освіти, тому разом зі своєю командою будемо продовжувати втілювати ці засади. У перспективі плануємо розширювати післядипломну освіту, хочемо, щоб більше лікарів-курсантів, лікарів-інтернів у нашому центрі навчалися, тому очікуємо на розширення навчальних площ та можливостей для цієї післядипломної освіти.
– Бачу, у вас надзвичайно напружений робочий графік, а вихідні в ньому трапляються?
– Так. Я їх дуже ціную та використовую максимально, щоб провести час із сім’єю. Намагаюся організувати робочий тиждень так, аби субота та неділя були вільними, хочу набутися з рідними, натішитися спілкуванням.
– Чоловік підтримав ваше рішення обійняти керівну посаду?
– Завжди й у всьому відчувала підтримку чоловіка. Він – не медик, а педагог і, як на мене, це дуже добре, бо в нього свій, незалежний погляд на певну проблему чи ситуацію. Чоловік перший, до кого йду за порадою, і він завжди готовий вислухати та допомогти. У нас склалися по-справжньому дружні, партнерські стосунки й, переконана, що саме така модель побудови взаємовідносин у сім’ї є найкращою.
– Від поганого настрою чим рятуєтеся?
– Прогулянками на природі. Коли холодний сезон, то організовую піші походи в парк чи ліс, а коли суха сонячна погода, то на велосипедах з чоловіком долаємо кілометри, це дуже гарний антистрес. З початком весни я на ровері навіть на роботу їжджу. Заряд бадьорості перед заняттями гарантовано, а після це вже діє, як релаксація. Мій маршрут пролягає через найкращі місця Тернополя – гідропарк «Сопільче» та набережну Тернопільського ставу, де є можливість насолодитися краєвидами, природою, яка кожної пори року різна. Це надихає, додає трішки радісного настрою душі.
– Що допомагає долати стресові ситуації?
– Розмови з колегами чи друзями. Десь прочитала, якщо ділитися сумним, то воно ділиться, а якщо радістю, то вона множиться. Хоча буває й настрій, який просто треба пережити, але при цьому не забувати, що на світанку сходить сонце.
– Звідки берете сили, натхнення в нинішні нелегкі часи?
– Здоровий сон, збалансоване харчування – й сили мали б з’явитися. А от з натхненням – не просто, бо це надто тонка річ. Мене надихають вмотивовані студенти, що приходять з великою кількістю запитань, ідей, які ми гуртом жваво обговорюємо й це дає такий потужний заряд енергії, цей запал передається їхнім одногрупникам, однокурсникам і, звісно, викладачам. Пишаюся тим, що на цій посаді можу ще більше комунікувати зі студентами, які приходять з ідеями різних заходів, й ми успішно втілюємо їх в центрі. Так була організована і виїзна донація, і навчання для пластунів, вишколи для студентів з усієї України, інші заходи.
– Що може вас потішити, розбудити емоції?
– Музика для мене – це справжній емоційний заряд. Вона здатна розбудити найглибші почуття. Особливо ціную якісне звучання та люблю слухати музику досить голосно, хоча, на жаль, не завжди є така можливість. Але коли це вдається, музика діє на мене як справжній еліксир, даруючи натхнення та гарний настрій.
Окрім музики, велику радість мені приносить вирощування кімнатних рослин. У мене ними заставлені всі підвіконня, і кожна нова квітка, що розквітає, – це для мене справжнє свято. Отримую величезне задоволення, спостерігаючи за їхнім ростом і розвитком.
– Які якості найбільше цінуєте в людях?
– Вважаю, що в житті найважливішими є чесність та оптимізм. Особливо в наш непростий час, коли без віри у краще буває дуже складно. Завжди ціную спілкуватися з людьми, які мають позитивне налаштування та не втрачають оптимізму.
– Ваше життєве кредо?
– Колись у душу запали слова Махатма Ганді: «Живи так, ніби завтра помреш. Вчися так, ніби будеш жити вічно». Напевне, це і є те правило, якого намагаюся дотримуватися у своєму житті.
Лариса ЛУКАЩУК