Цього разу запросили до розмови в нашій «Вітальні» доктора фармацевтичних наук, доцентку кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою ТНМУ Марію Шанайду. У вересні вона відзначила ювілей, але є ще одна дуже особлива в її житті вереснева дата – це початок трудового шляху на новоствореному фармацевтичному факультеті. За 23 роки науково-педагогічної діяльності Марія Іванівна стала успішною науковицею. Це підтверджують її досягнення – понад 200 наукових праць, серед яких 48 статей у журналах, що індексуються в наукометричній базі Scopus, патенти на винаходи та корисні моделі. Її індекс Гірша в базі Scopus – 19. А ще членство в редколегіях кількох міжнародних наукових журналів, продуктивні закордонні стажування. Можна було б іще та іще цитувати її професійні досягнення, але цього разу розмова також про особисте – сім’ю, смаки, улюблені заняття та дорогих серцю людей.
«Мріяла працювати на шоколадній фабриці»
– Сердечно вітаємо, Маріє Іванівно, з ювілейним днем народження. Зазвичай до ювілею люди отримують багато подарунків, а який вам найбільше до душі?
– Для мене всі особливі, бо подаровані найдорожчими людьми. Дуже люблю читати, тому мені часто дарують книжки. Останніми роками з’явилася чудова опція – подарункові сертифікати. Її перевага в тому, що можна вибрати не лише ту книгу, яка для тебе буде цікава, але насолодитися відвідинами книжкової крамниці. Їх у Тернополі зараз багато й коли потрапляю туди, то просто розкошую в книжковому царстві, сповна віддаюся насолоді «спілкування» з новими авторами. Звісно, як кожна жінка, люблю прикраси, але не фанатично, й коли чоловік дарує мені якісь ювелірні вироби, то, певна річ, приємно. Звичайно, є в моєму арсеналі подарунків – парфуми, люблю розрізняти та впізнавати розмаїті аромати, напевно, вже як фармацевт.
– Ви народилися чудової осінньої пори, маєте якісь особливі сентименти до цієї пори року?
– Осінь у мене на другому місці після весни, але за моїм характером і уподобаннями саме вересень збалансовує всі мої відчуття. Це мій улюблений місяць. Час, коли природа стишує свою ходу, дуже комфортна погода, лагідне сонечко, ще тепле повітря. Попереду – завершальні золоті акорди осені. А зараз ще можна сповна насолоджуватися. У кожного своя осінь. Моя осінь – це час натхнення для душі та теплих емоційних спогадів, філіжанка кави чи горнятко трав’яного чаю, цікава книга, світлини у старому альбомі, нові й вже трохи призабуті.
– Так романтично. Про що мріяли в дитинстві, юності?
– Якщо пригадати мої «професійні» мрії, то їх було чимало. В дитинстві дуже хотіла працювати на шоколадній фабриці й бажано на керівній посаді, аби мати необмежений доступ до цукерок. Ці настрої в мене розвинулися завдяки старшому братові, який навчався в Чорткові в медичному училищі й щоразу, коли приїздив додому, привозив мені гарний пакуночок цукерок місцевої шоколадної фабрики. Спочатку він вручав мені ці солодощі, а вже потім я ділилася ними з татом, мамою, бабусею. Розповідаю зараз про це, а в душі з’являються такі теплі промінчики цих незабутніх дитячих літ. Згодом, коли вже закінчила третій клас, з’явилася нова ідея – піти працювати в аптеку. Провізором була мамина сестра, до якої я часто заходила й мене просто заворожувала ця аптекарська атмосфера. У старших класах почали вивчати біологію, згодом – хімію, які стали моїми улюбленими предметами. Брала участь в учнівських олімпіадах, де навіть призові місця займала. Так з’явилася мотивація обрати щось наближене до природничого напрямку. На сімейній раді вирішили, що найкращою альтернативою буде Тернопільський педагогічний університет – і додому близенько, і доволі непогану репутацію мав цей виш. Але то не був головний чинник – насправді я душею відчула, що викладання біології та хімії буде мені чимось дуже близьким і зрозумілим.
– А як же мрія про фармацевтику?
– Вона зреалізувалася, але дещо пізніше. Кажуть, якщо в житті щось має бути твоїм, то воно обов’язково відбудеться, навіть через багато років. Я прийшла в ТНМУ, коли щойно створювали фармацевтичний факультет. У травні захистила кандидатську дисертацію, а вже у вересні тодішній ректор Леонід Якимович Ковальчук запропонував мені та ще чотирьом викладачам нашого університету поїхати на навчання, бо ж виникла потреба саме у дипломованих фахівцях з фармацевтичною освітою. А в мене сім’я, синочок маленький. Зрозуміло, що непросто було поєднувати роботу та навчання, проте здобула фармацевтичну освіту в одному з найтоповіших вишів України – Національному фармацевтичному університеті у Харкові. Шкода лише, що ворог практично кожного дня нещадно бомбить це місто, серце німіє.
Навчання у Харкові стало для мене другою студентською юністю, яку подарувала доля. Це був вже усвідомлений студентський період, так його називаю. Навчання в педагогічному університеті чомусь дуже швидко промайнуло, як у калейдоскопі – в 17 років вступила без жодних виснажливих перипетій, бо мала золоту медаль і на «відмінно» склала один іспит з біології, а через п’ять років вже й диплом отримала.
Щиро вдячна Богові, що мала багато чудових вчителів і наставників під час навчання в школі та університетах – усіх і не перелічити. Як мовиться, кожен, хто чогось досягнув у житті, має кому за це дякувати. З великою теплотою згадую однокласників та одногрупників, з багатьма підтримую дружні стосунки дотепер.
– Розкажіть, будь ласка, про докторську дисертацію, яку ви захистили за спеціальністю «Фармацевтична хімія та фармакогнозія».
– Це було не так давно, 2021 року. Проведення численних досліджень та підготовка до її захисту зайняли багато років, і це не була «легка прогулянка стежками науки». Чимало фітохімічних аналізів рослин я проводила за кордоном, де є добра матеріально-технічна база. Отримані результати, їх тлумачення та бачення подальших перспектив наукових досліджень з обраного напряму знайшли повну підтримку в членів спецради, де я захищалася, та сприяли налагодженню подальшої співпраці з науковцями світового рівня.
– Переглядала вашу біографію й зауважила, що саме у вересні ви прийшли в наш університет…
– Позаяк закінчила інститут з відзнакою, тому одразу ж отримала скерування до аспірантури. Справа в тому, що на той час мала свою сім’ю, тож очна форма, як гадала, не для мене, а от на заочній зможу і синочку час приділити, і виконувати дисертаційне дослідження з ботаніки. Через п’ять років завершила ці дослідження й, власне, перед захистом дисертації, коли в нашому університеті створювали фармфакультет, змінила місце праці. Пройшла шлях від асистентки, старшої викладачки до доцентки кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою. Тішуся, що зустріла в нашому медуніверситеті чимало колег-однодумців.
– Ви успішно зреалізували власний потенціал в професії, збулися практично всі ваші наміри, але основу, напевно, заклали батьки?
– Так. У мене були чудові батьки, які відкрили для мене простір для творчості, самореалізації, розвитку. Батько працював інженером, мама – вчителька. Мешкали ми у селі Козівка тодішнього Козівського району. У сім’ї завжди була в пріоритеті тяга до знань, чогось нового, незвіданого. Батьки намагалися зацікавити, а не змусити, тому щодо майбутньої професії ми з братом мали вільний вибір. Мені подобалися хімія та біологія, і це було очевидним, отож вони на цьому ставили наголос, усіляко цю мою пристрасть підтримували. Пригадалися роки, коли батьки виписували журнал «Наука і суспільство», ми прочитували його від першої сторінки до останньої, й у кожного були свої улюблені рубрики. А потім обговорювали – в брата з батьком були свої теми, у нас з мамою свої, або ж навпаки, напевно, це й були перші цеглинки фундаменту мого наукового шляху. Довгими зимовими вечорами тато навчав нас з братом гри у шахи. Як виявилося, досить успішно, бо пам’ятаю, як третьокласницею перемогла на районних змаганнях. Уже згодом зрозуміла, наскільки це заняття сприяло розвитку логічного мислення. З особливою теплотою пригадую своє навчання в музичній школі, де моїми інструментами були гітара та акордеон.
Згадуючи навчання у восьмирічній школі, зазначу, що вона була невеличка, в кожному класі не більше 15 учнів, але, незважаючи на таку «мінімалізацію», нам дали гарні знання, бо вчителі були чудові. Коли ж я перейшла до середньої школи у Козові, то там вже помітніше проявилася моя схильність до природничих наук. Згадалося, як вчителька математики Марія Сидорівна одного разу запитала, чи не планую вступати на фізмат, адже я мала гарні успіхи з математики. Мені стало якось незручно, бо не знала, як коректно відповісти, що найбільше люблю зовсім не математику.
– Складається враження, що ви були зразковою дитиною й у батьків не було жодних проблем, як іноді трапляється з розбишаками чи непослухами…
– Так, я була відповідальною та слухняною дівчинкою, яку «не соромно в гості взяти», бо всі знали, що вона нічого не накоїть. Батьки виховували нас власним прикладом. Давали нам, звичайно, якісь настанови чи поради, яких ми дотримувалися у спілкуванні в родинному колі та з друзями. У батька улюбленою була така повчальна фраза: «Сперечатися та дискутувати можна, а от гніватися – ніколи!». Зміст цих слів повною мірою зрозуміла вже в дорослому віці, коли прочитала в одному трактаті, що образа – це великий гріх і перша ознака гордині. Бо коли в нашому серці живе образа, то в нас не може бути ні любові, ні смирення, ні мудрості. Здається, все так просто в цьому житті: позбудемося гордині – піде образливість, а на її місце прийде співчуття та любов до ближнього. Цього батьківського заповіту я намагаюся завжди дотримуватися. А щодо слухняності, то це та риса, яку мені, навпаки, все життя доводиться переборювати, бо важко іноді сказати «ні!», відмовити та відстояти власну позицію, тому повсякчас вчуся цього.
– З нинішнім поколінням студентів це, мабуть, непросто?
– Різне трапляється, я розумію про що ви, тож коли потрібно вибудувати якісь межі зі студентською аудиторією, то навчилася це робити одразу. Дію доказовими методами, але так, щоб не образити власних почуттів людини й використовую такі інструменти, як жарт, усмішка. Взагалі ж я захоплююся сучасним поколінням, бо вони позбавлені комплексів своїх батьків, уміють відкрито висловлювати те, що думають. Не завуальовують, не соромляться, мовляв, що люди скажуть, а стійкі у власній позиції, лише важливо, як вчив Юлій Цезар, не перейти Рубікон. До речі, над вашою пропозицією щодо інтерв’ю я ще б довго роздумувала, якби не син. Його «Ти хоча б спробуй!» розвіяли всі мої сумніви. Взагалі ж Юрій для мене авторитет і почасти запитую його думку перед прийняттям важливих рішень. Він лікар-стоматолог, займається також наукою. Часто дослухаюся й думки студентів, молодших за віком колег і не соромлюся цього.
«Захоплення рослинами в мене від мами»
– Студенти із задоволенням вивчають дисципліни, які викладаєте?
– Судячи з того, які вони активні та зацікавлені на заняттях, то, гадаю, що так. Я викладаю фармацевтичну ботаніку, це основний мій курс ось уже понад 20 років. Останніми роками долучилися ще й «Ресурсознавство лікарських рослин» і вибіркова дисципліна «Лікарські рослини світової медицини». Останні три роки багато часу зайняла розробка лекцій, підготовка до практичних занять, тестових завдань, але це був дуже цікавий для мене процес. Вважаю, якщо викладачеві цікава дисципліна, яку він викладає, то він і студентів зможе захопити своїм предметом. Коли у викладача горять очі, то й у студентів вони світяться. Вони люблять нестандартну подачу матеріалу. Щедро ділюся досвідом, здобутим за кордоном під час наукових стажувань і конференцій, тому і наукові квести проводжу, і якісь дискусійні теми порушую, бо коли є рух ідей, думок, знань, то це завжди цікаво. Наприклад, як і мені, так і студентам дуже подобається тема «Спеції» на вибірковій дисципліні. Це те, що близьке кожному з нас і про що чимало знають й студенти, але коли ми почали вивчати склад приправ, скажімо, «Хмелі-сунелі» чи «Карі», то з’ясовується ще стільки нового й незвіданого. Це й притягує увагу студентів до аналізу хімічного складу лікарських рослин і нутрієнтів. Про їх вплив на організм хлопці та дівчата ще більше хочуть дізнатися, тому завжди є чимало студентів фармацевтичного факультету, які мають бажання проводити фармакогностичні дослідження рослин і виконувати кваліфікаційні роботи під моїм наставництвом.
– Хто вам прищепив любов до ботаніки?
– Захоплення рослинами (як лікарськими, так і декоративними) в мене від мами, яка все життя вчителювала – викладала біологію та хімію в школі. Біля хати в неї ще з років юності був чудовий доглянутий квітник, він і тепер викликає захоплення в сусідів і знайомих. Моя пристрасть до рослин перетворилася в таке собі професійне захоплення – пошук цікавих видів і сортів рослин (найбільше цікавлять ефіроолійні), а відтак – вивчення можливості їхнього культивування та подальших наукових фармакогностичних досліджень. До речі, мама мого чоловіка Надія Дмитрівна також є фахівцем з рослин, в неї на дачній ділянці є чимало лікарських видів і ми ділимо з нею це захоплення.
– Де берете енергію, черпаєте ідеї та поповнюєте свій науковий потенціал?
– Справжнє натхнення отримую від спілкування в чудовій міжнародній команді науковців з України, Польщі, Словаччини, Норвегії, Італії та низки інших країн з проведення наукових досліджень і підготовки статей. Наша плідна співпраця впродовж останніх років увінчалася публікацією чималої кількості статей у престижних наукових журналах. Вони мають доволі високий рівень цитувань, що свідчить про визнання в науковому світі. Хочеться зазначити, що в нашому університеті запроваджено рейтингове оцінювання діяльності викладачів, де передбачене гарне матеріальне заохочення за високі показники наукової діяльності. На мій погляд, це дуже ефективний інструмент мотивації до наукових активностей – живемо ж у матеріальному світі. До слова, ТНМУ чи не єдиний медичний університет в Україні, де запроваджено таку практику. Деякі мої колеги з інших ЗВО, коли дізнаються про це, дуже дивуються.
– Окрім наукової діяльності, що приносить вам задоволення?
– Відвідування ботанічних садів – в Україні та за кордоном. Це ще одне моє захоплення, адже там у концентрованому вигляді зосереджені тисячі видів екзотичних рослин – як в умовах відкритого ґрунту, так і в оранжереях. Багато де встигла побувати ще до настання пандемії. Цього літа вийшла трохи кумедна ситуація: колеги з міста Катовіце під час мого перебування за програмою академічної мобільності Еразмус+ запропонували на вихідних провести екскурсію до ботанічного саду в будь-якому куточку Польщі – той, який я сама оберу. Вони були неабияк здивовані, коли дізналися, що найвідоміші ботанічні сади Польщі я вже встигла відвідати – у Вроцлаві, Кракові, Любліні, тому обрала для оглядин парки Катовіце.
– Як зазвичай перезавантажуєтеся та де ваші місця для релаксу?
– Якщо йдеться про активний відпочинок, то водойма для мене найкраще місце, вода забирає всі негативні емоції, яких у нас в часи війни назбиралося чимало. Коли їду за кордон, то найперше, про що запитую у місцевих, чи є неподалік басейн? Люблю довгі піші прогулянки. Любимо також з братом Степаном і друзями сім’ями поїхати в гори, вдалося навіть Говерлу підкорити. Оскільки брат живе в Одесі, то маємо змогу насолоджуватися відпочинком на березі Чорного моря.
Туристичні культурологічні маршрути також обожнюю – цього літа під час стажування у Словаччині на вихідних побувала ще й у Кракові та Відні, відвідала музеї, місцеві архітектурні пам’ятки. Але навіть після будь-якого насиченого відпочинку все-таки хочу «перезавантажитися» з книжкою. Це мій емоційний відпочинок. Читаю багато й різнопланових авторів. Нещодавно перечитувала «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича, і наче наново її відкрила для себе. До речі, завдяки любові до вивчення іноземних мов, останніми роками маю вже змогу читати твори англійською та польською мовами в оригіналі.
– Чоловік поділяє ваші захоплення читанням?
– Гадаю, що поділяє, бо одного разу на книжковому форумі у Львові, який ми багато років поспіль відвідували, купив для мене понад десяток книжок – як подарунок до дня народження, бо цей захід завжди проводився на початку осені. Він знає, що це приносить мені духовну насолоду, тож хотів зробити приємність. З чоловіком я познайомилася ще у студентські роки, якось він забіг до своєї сестри в гуртожиток, щоб передати ліки, так і познайомилися, а згодом й одружилися. Мені здається, що студентське кохання найміцніше. Ми обоє намагаємося з гумором ставитися до різних життєвих ситуацій – де лише можливо, і це нас рятує від «сварок за дрібниці» та «зациклення» на побутових труднощах.
– Про що ваші мрії?
– Гадаю, що мрія в усіх українців зараз єдина – якнайшвидше вигнати ненависного ворога з нашої землі, так хочеться, щоб настав Переможний для нашої нації Мир.
Лариса ЛУКАЩУК