У професійному портфоліо доцента кафедри дитячої стоматології Володимира Пудяка – понад 20 років трудового стажу в дитячій стоматології, сотні пролікованих та оздоровлених дітей, педагогічний досвід роботи зі студентською молоддю та плідні наукові дослідження. Він – автор та співавтор 54 навчально-методичних і наукових публікацій. Сам Володимир Євгенович своїм найбільшим надбанням вважає учнів, яким передає знання, вміння, досвід, і родину – його відраду та оберіг.
«Досягнув того, чого прагнув»
– Вітаємо, Володимире Євгеновичу, з прекрасним ювілеєм! За вашими плечима немало-небагато – півстоліття. Відчуваєте, що вам – п’ятдесят?
– Кожна людина є продуктом конкретної епохи, яка має свої цінності, певні вимоги до себе й життя загалом. Процес творення особистості тією чи іншою мірою є керованим, тобто сам твориш своє буття. Щодо мене, то не відчуваю, що мені – 50, почуваю себе в цьому віці доволі добре – прийшла мудрість, досвід і розуміння того, що важливо в житті. Можливо, не все було так, як уявляв, але, гадаю, досягнув того, чого прагнув: створив сім’ю, знайшов місце праці та діяльність, яка мені близька, зміг допомогти тим, кому це потрібно. І хоча є ще багато планів і мрій, можна сказати, що на цьому етапі життя є відчуття задоволення від зробленого. Певна річ, не все вдалося за планом, але головне, що я щасливий з того, що маю, та з того, до чого йду.
– Що у ваших планах?
– Дуже хотілося б, щоб війна закінчилася. Маю ще й кілька професійних задумів. Вдосконалювати свої знання та навички у стоматології, особливо – в дитячій, щоб бути максимально корисним і пацієнтам, і студентам. Планую більше уваги приділити науковій діяльності – працюю над новими дослідженнями, що можуть покращити профілактику та лікування стоматологічних захворювань у дітей. Щодо роботи зі студентами, то хочу запровадити сучасні інтерактивні методики навчання, щоб зробити заняття більш цікавими та практично корисними. Для мене важливо не лише передати знання, а й надихнути молодь на постійний розвиток у професії. В особистому просторі хочу більше часу присвятити родині, бо це моє головне джерело натхнення. Баланс між професійним розвитком і родинними цінностями є для мене ключовим пріоритетом.
«Завжди намагаюся на заняттях створити атмосферу відвертості»
– Але в нинішніх умовах не все йде за розкладом – спочатку COVID-19, тепер – велика війна. Як нинішня ситуація позначається на навчанні студентів?
– І справді, COVID-19, війна сильно вплинули на студентів. Під час пандемії було багато труднощів – віддалене навчання, проблеми з концентрацією, технічні труднощі. Багато студентів втратили мотивацію через ізоляцію та неможливість офлайн-спілкування, часто відчували стрес і невизначеність у майбутньому й це дуже позначалося на їхньому бажанні вчитися.
Повномасштабна війна стала ще більшим випробуванням. Студенти, особливо зі сходу України, переживали травматичні ситуації, евакуації. Були змушені поєднувати навчання з допомогою родини чи волонтерською діяльністю. Багато з них навіть припинили навчання через ці обставини. Це все знижувало мотивацію й інколи призводило до стресових ситуацій.
З іншого боку, були й ті, хто зміг адаптуватися до нових умов, знайти стимули в складних ситуаціях, зрозуміти важливість освіти, адже в нинішніх умовах кризи наука та знання стали ще більш необхідними, потрібно буде відновлення країни після війни.
– Чула, що до студентів ви завжди ставитеся з розумінням. Напевне, дуже важливо, коли викладач може правильно налаштувати, допомогти…
– Я справді вважаю, що підтримка та розуміння є дуже важливими в роботі викладача. Студенти – це не просто слухачі на лекціях, а молоді люди, які тільки починають власний професійний шлях. Іноді їм потрібна не лише інформація, а й порада, мотивація чи відчуття впевненості у власних силах. Завжди намагаюся створити атмосферу відвертості на своїх заняттях, щоб студенти не боялися відкрито ставити запитання чи висловлювати власні думки. Гадаю, так вони краще засвоюють матеріал і стають більш упевненими у своїх діях як майбутні лікарі. Для мене важливо не лише навчати, а й допомагати кожному студентові побачити свій потенціал і повірити, що він зможе стати справжнім фахівцем своєї справи.
– Студенти охоче обирають дитячу стоматологію чи їх цікавлять більш показові спеціалізації – ортодонтія, щелепно-лицева хірургія, де одразу відчутний ефект?
– На жаль, багато студентів обирають спеціалізації, які є більш престижними, так би мовити, й де результат роботи є більш очевидним і швидким, як, наприклад, ортодонтія чи щелепно-лицева хірургія. Це пов’язано з тим, що ці спеціалізації часто асоціюються з високим доходом і швидкими результатами, які можна продемонструвати пацієнтам.
Дитяча ж стоматологія, хоча й дуже важлива та має свої унікальні особливості, не завжди сприймається як така, що приносить миттєвий ефект чи значний прибуток, адже в цій галузі часто йдеться про профілактику, довгострокову роботу з дітьми. Відсутність швидкого результату може відштовхувати деяких майбутніх стоматологів. Та все ж дитяча стоматологія є надзвичайно важливою й студенти, які обирають цю спеціалізацію, часто мають велике покликання та бажання допомагати дітям, що є великим плюсом в їхній професії.
– Вас свого часу хтось налаштував на цю спеціальність чи ви самі обирали?
– Я народився в Тернополі, але дитинство та юнацтво провів у с. Більче-Золоте, куди батька й маму скерували на роботу після закінчення Тернопільського медичного інституту. Зростаючи в сім’ї лікарів, я з дитинства бачив приклад самовідданої праці моїх батьків. Тато починав як лікар-терапевт і, працюючи на цій посаді, вступив до аспірантури. Його кандидатська дисертація була присвячена ефективності медикаментозних методів профілактики ішемічної хвороби серця. Пригадую, як підлітком спостерігав за його наполегливою працею – він багато часу приділяв науковій роботі, ночами сидів за друкарською машинкою, а зранку поспішав на роботу в лічницю, де виконував свої обов’язки лікаря. Його цілеспрямованість і відданість справі справляли на мене сильне враження. Згодом він очолив терапевтичне відділення Більче-Золотецької обласної лікарні реабілітації ім. В.Г. Вершигори. Мама також присвятила себе медицині. Після закінчення медичного інституту працювала лікаркою-терапевтинею, а згодом завідувала місцевою поліклінікою. Батько завжди мріяв, щоб я не лише продовжив медичну династію, а й займався наукою. Його щира віра в мене та постійна підтримка стали вирішальними в моєму виборі, тому, коли в з’явилася можливість займатися наукою, я ні хвилини не вагався. Це був не лише мій усвідомлений вибір – це була мрія мого батька, яку я з гордістю продовжив втілювати в життя. Дуже хотів продовжити династію, адже старший брат також обрав професію лікаря й нині допомагає людям. Тяга до навчання у мене з дитячих років, здатність отримувати нові знання та здобувати різноманітні навички й вміння згодом дуже згодилася.
– Коли вступили на стоматологічний факультет, одразу відчули, що це ваше? Свого першого пацієнта пригадуєте?
– Першого пацієнта пригадую дуже добре, особливо, момент хвилювання. Це було після четвертого курсу під час звичайного прийому у стоматологічній клініці, де ми проходили виробничу практику.
Вступивши на стоматологічний факультет, я досить швидко збагнув, що це справді моя справа. Мене захопила сама ідея поєднання медицини, точності та естетики в цій професії. Навчання було інтенсивним і вимагало багато зусиль, але водночас надзвичайно цікавим. Особливо запам’яталися моменти, коли теоретичні знання нарешті вдавалося застосувати на практиці – це було справжнє відчуття професійного зростання. Пригадую, як іноді виникали сумніви, чи правильно я обрав шлях, чи вистачить мені знань і вмінь, щоб стати добрим лікарем. Але завжди знаходилися люди – викладачі та наставники – які своєю підтримкою, порадами та вірою в мене допомагали подолати ці сумніви.
Найціннішим було бачити приклад викладачів, які щиро любили свою справу та демонстрували високий професіоналізм. Це надихало прагнути стати таким же фахівцем, який не лише добре знає свою справу, а й уміє передати цей досвід іншим.
1998 року я закінчив Івано-Франківську медичну академію, потім проходив інтернатуру на базі Львівського медичного університету імені Данила Галицького. 2000 року приїхав у Тернопіль, працював дитячим лікарем-стоматологом у Тернопільській дитячій міській поліклініці. Через рік отримав ще одне місце праці – в лікувально-діагностичному центрі при Тернопільській державній медичній академії. А через деякий час доля подарувала мені знайомство з професором Степаном Івановичем Черкашиним – досвідченим фахівцем і чудовим наставником. Він побачив у мені потенціал, підтримав, дав цінні поради щодо подальшого розвитку в професії. Степан Іванович рекомендував мене на роботу в наш медичний університет на кафедру пропедевтики стоматологічних дисциплін 2006 року. Це був важливий крок у моїй кар’єрі, адже я отримав можливість не лише практикувати, а й займатися викладацькою діяльністю, передавати свої знання студентам і продовжувати власне наукове зростання.
«Поєднав клінічну практику з викладанням»
– Хто надихнув на написання кандидатської?
– Велику вдячність хочу висловити моєму батькові – Євгенові Олександровичу Пудяку, кандидатові медичних наук, який наснажив мене розпочати написання кандидатської дисертації. 2013 року захистив кандидатську роботу «Клініко-лабораторне обґрунтування профілактики та комплексного лікування захворювань тканин пародонта у працівників виробництва побутової хімії», 14.01.22 – «стоматологія». Звання доцента кафедри стоматології отримав у жовтні 2015 року. Відтак моя мрія стала реальністю – я поєднав клінічну практику з викладанням, що дало мені ще більше мотивації розвиватися й допомагати молодим ставати професіоналами у сфері стоматології. Зараз працюю на кафедрі дитячої стоматології під керівництвом професора Олександра Авдєєва, чудового керівника нашого підрозділу та хорошої людини.
– Захворювання тканин пародонта – це вічна тема, бо хворіють вже в молодому віці, і не лише працівники виробництва побутової хімії. Чи подолаємо цю патологію?
– Так, це актуальна проблема, яка стосується не лише тих, хто працює на шкідливому виробництві, а й молодих людей загалом. Хоча повністю подолати цю патологію поки що неможливо, сучасне лікування, зокрема комплексна терапія з використанням антиоксидантів, глюконату кальцію та підтримувальних заходів, дає позитивні результати. Вивчення впливу мікробіоценозу, імунітету та гігієни порожнини рота триває й ми продовжуємо досліджувати ефективні методи профілактики та лікування цієї патології.
– Чи доступна наразі стоматологічна допомога для дітей, коли батьки за межею виживання, державні клініки занепадають, а на приватні не вистачає грошей. Як, на ваш погляд, можна розв’язати цю проблему?
– Стоматологічне здоров’я дітей в Україні – це важлива, але ще не цілком розвинена сфера. Хоча в містах є хороші стоматологічні послуги, у селах та маленьких містах ситуація складніша. Багато батьків не звертають достатньо уваги на профілактику ротової порожнини в дітей, а потім вже стикаються з карієсом або іншими захворюваннями на ранніх етапах. Проблема ще й у тому, що державне фінансування стоматології для дітей обмежене, тому багато сімей змушені звертатися до приватних клінік.
Проте є й позитивні зміни – з’являються спеціалізовані клініки для дітей, де використовують безболісні методи лікування. Ведеться також робота щодо підвищення обізнаності батьків та важливості профілактики. Загалом напрям розвивається, але маємо над чим працювати. Велика проблема нині й у тому, що країна у війні й більшість дітей просто не мають доступу до стоматологічної допомоги.
– Ніколи не шкодували, що обрали саме стоматологію та не стали лікарем, як батьки?
– Жодного разу не пошкодував про власний вибір, адже стоматологія – це також лікарська справа й дуже відповідальна. Стоматолог не лише лікує зуби – він працює з болем, тривогою пацієнта, часто допомагає відновити здоров’я та й, зрештою, впевненість у собі. Можливо, мій шлях дещо відрізняється від традиційного уявлення про лікаря, але я завжди відчував, що роблю важливу справу. Стоматологія поєднує медицину, хірургічні навички, естетику та психологію, і саме це розмаїття робить мою роботу цікавою та значимою. Пишаюся своїм вибором і щасливий, що маю можливість допомагати людям, полегшуючи їхній біль і покращуючи якість життя.
– Як на вас позначилася війна?
– Дуже сильно вплинула на мене, як і на багатьох інших. Я переживаю за свою країну та близьких, але намагаюся допомагати та бути корисним. Крім того, займаюся своєю роботою – навчаю майбутніх лікарів України. Розумію, як важливо готувати гарних спеціалістів, які зможуть допомогти людям не лише в мирний час, а й під час особливих подій. Це дає мені сили та мотивацію продовжувати працювати, навіть у таких непростих умовах.
– У чому шукаєте заспокоєння, позитивне налаштування?
– Дуже важливим для мене є спілкування з близькими людьми, адже їхня підтримка дає відчуття, що ти не самотній. Позитивне налаштування намагаюся знаходити в дрібницях – у досягненнях, навіть маленьких, у тому, що є можливість допомогти іншим або навчити когось чогось корисного. І, звісно, намагаюся фокусуватися на тому, що є під контролем, а не переживати за те, на що не можу вплинути.
«Час, проведений із сім’єю, для мене – найдорожчий»
– Ваша сім’я для вас – це …
– …моє найбільше багатство, підтримка й джерело натхнення. Дружина – надійна людина, друг, з яким завжди можна поспілкуватися й розв’язати будь-які проблеми. Ми познайомилися майже 18 років тому, працювали в нашому виші. Лариса – на кафедрі гістології, а я – на стоматологічному факультеті. Разом пройшли всі етапи професійного розвитку – її й мого. Нині дружина є доценткою кафедри гістології та ембріології. За ці роки її підтримка, мудрість і турбота стали невід’ємною частиною мого життя, я вдячний за те, що поруч маю таку людину. А доньки – джерело безмежної радості та енергії. Старша, Вероніка, їй 16 років, раніше професійно займалася бальними танцями, а тепер, попри інтенсивне навчання в 10 класі, знаходить час для занять сучасними танцями. Для неї цей вид мистецтва – це не лише захоплення, а й джерело натхнення. Молодша, Маріанна, має 14 років і також професійно займалася бальними танцями. Вона надзвичайно творча натура, яка годинами може захоплено малювати, створювати різноманітні вироби своїми руками та працювати над дизайном. Її креативність і натхнення завжди знаходять втілення в її яскравих творчих проєктах. Час, проведений із сім’єю, для мене – найдорожчий. Ми дуже любимо разом переглядати фільми, грати в настільні ігри, проводити час на природі, подорожувати та просто насолоджуватися моментами, коли ми всі разом. Сім’я для мене – це те, що додає сенсу кожному дню, джерело любові, тепла, сили йти вперед навіть у найскладніші часи.
– Чи маєте захоплення, що додає вашому життю насиченості, нових барв?
– Шукаю заспокоєння в простих речах – граю на гітарі та фортепіано, слухаю музику. Дуже люблю грати на фортепіано, особливо імпровізувати, це дозволяє мені виразити власні емоції та відчути повну свободу. Гра на гітарі – це ще один спосіб насолоджуватись музикою. Крім того, я великий фанат футболу. Як вболівальник люблю відвідувати матчі, особливо на стадіоні та спостерігати за грою. Атмосфера та емоції під час матчів додають моєму життю яскравих вражень.
– Чого нині найбільше бажаєте?
– Якщо відверто, то побажав би собі зберегти ту енергію, натхнення та любов до своєї справи, які завжди мене супроводжували. Хочу й надалі розвиватися як фахівець, щоб бути корисним і пацієнтам, і студентам. Було б добре й надалі знаходити баланс між роботою та родиною, адже моя сім’я – це головне джерело підтримки та радості в житті. І, звісно, хотів би, щоб поруч були люди, які надихають, допомагають зростати та спільно радіти успіхам. А ще – не втрачати оптимізму та віри в те, що кожен день дає можливість зробити щось добре й важливе.
– Про що мрієте?
– Найбільша моя мрія – щоб наша країна здобула Перемогу й настав мир, щоб кожен міг жити у спокої, не турбуючись за своїх близьких. Особливо мені хочеться бачити щасливими моїх доньок і всю нашу сім’ю. Сподіваюся, що дівчатка оберуть таку професію, яка принесе їм справжню радість і задоволення, щоб вони завжди були здоровими, успішними та щасливими. Мрію, щоб наші діти виростали в атмосфері любові та підтримки, а родинне тепло не згасало ніколи. Бажаю також, щоб студенти мали можливість навчатися в мирі й упевнено будувати своє майбутнє. Вірю, що після Перемоги на нас чекає нове світле майбутнє, де щастя та любов пануватимуть у кожному домі.
Лариса ЛУКАЩУК