Читальна зала бібліотеки ТНМУ 5 березня перетворилася на справжній осередок духовного єднання та творчого натхнення. Цього весняного дня, коли природа пробуджується до нового життя, а думки українців традиційно звертаються до постаті Великого Кобзаря, студенти, викладачі та поціновувачі українського слова зібралися на незабутню зустріч. Гостем книгозбірні став Олег Герман – видатний український письменник, науковець, кандидат історичних наук, професор кафедри українознавства і філософії Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки письменників України, лавреат численних премій та нагород, патріот і продовжувач традицій Тараса Шевченка. Цього вечора Олег Михайлович щиро та емоційно, дещо зворушливо поділився з присутніми власними роздумами про життя і творчість геніального поета, чиї слова й досі звучать пророчо у серцях українців.
Зустріч розпочалася з теплої атмосфери привітань і передчуття чогось особливого. Олег Герман – людина, чиє життя тісно переплетене з любов’ю до українського слова, одразу захопив аудиторію, процитувавши власні рядки: «Читаю Шевченка і лячно мені – у кожному слові теперішні дні». Ці слова стали лейтмотивом вечора, ніби ключ, що відімкнув двері до глибокого осмислення спадщини Кобзаря. Він наголосив, що Тарас Шевченко – не просто поет чи історична постать, а символ незламності духу, віри в майбутнє України та любові до рідної землі. Народжений у кріпацькій хатині, сирота без жодної підтримки, Шевченко зумів піднятися над обставинами завдяки своєму могутньому таланту та непохитній волі. «Він став людиною, яку знає й шанує весь світ, пророком української нації», – підкреслив Олег Герман, і в його голосі відчувалася щира гордість за великого співвітчизника.
Особливо зворушливим моментом стало знайомство з родинною реліквією письменника – маленьким, пожовклим від часу виданням «Кобзаря», надрукованим 1943 року. Цю книгу його батько проніс крізь пекло німецьких і сталінських таборів, зберігши її як свідка історії та символ непереможності духу. «Цей «Кобзар» – не просто книга, це зв’язок поколінь, це голос нашого народу, що не змовкає навіть у найтемніші часи», – поділився пан Олег, тримаючи в руках цю скромну, але безцінну пам’ятку. Відтак він зачитав уривки з листів Шевченка – щирих, людяних, сповнених то світлої радості, то глибокого суму. У цих рядках присутні почули голос не лише пророка, а й простої людини, яка любила, страждала, сподівалася. Листи відкрили Тараса Григоровича з нового боку – як друга, як брата, як того, хто розділяв долю свого народу.
«Шевченка не можна читати лише очима чи розумом, його треба читати серцем, – наголосив Олег Герман. – Його слово – це святиня, що допомагає нам пізнати самих себе. Через «Кобзар» ми відкриваємо свою душу, свою мову, свою ідентичність як українців». Пан Олег переконаний, що творчість Шевченка – це невичерпне джерело сили й натхнення, яке й нині, через 211 років після його народження, кличе нас до боротьби за правду, свободу та гідність. Як весняне сонце ощедрує природу, так поезія Кобзаря оновлює наші душі, закликаючи бути чесними, милосердними, щиро любити свій народ і свою Україну. «Шевченко вірив у те, що настане день, коли українці стануть вільними. І не просто вірив – він знав це», – додав письменник, і ці слова знайшли відгук у кожному серці.
Зустріч стала не лише лекцією про Шевченка, а й живим діалогом між поколіннями. Студенти активно долучалися до розмови, ділячись власними думками про те, яким вони бачать Кобзаря нині. Хтось говорив про його актуальність у часи випробувань, хтось – про силу його поезії, що надихає на боротьбу. Олег Герман з радістю відповідав на запитання, заохочуючи молодь не боятися шукати свій шлях до Шевченка, адже кожен з нас має до нього власну стежину.
На завершення вечора Олег Герман подарував бібліотеці ТНМУ власні книги – щедрий жест, який став символом його відданості українській культурі й бажання ділитися знаннями. Студенти та викладачі гаряче дякували гостю за теплу атмосферу, глибокі роздуми й позитивні емоції, які він приніс із собою. «Пишаємося, що українська земля народжує таких талановитих і щирих людей, як Олег Михайлович, – зазначила директорка бібліотеки ТНМУ Олена Проців. – Ця зустріч – не просто подія, це свято слова, духу й любові до України». Пані Олена висловила сподівання, що такі вечори стануть доброю традицією бібліотеки, адже вони не лише збагачують знання, а й запалюють у серцях вогонь віри в майбутнє.
Тарас Шевченко живе вічно – у своїх безсмертних рядках, у пам’яті народу, в боротьбі за волю. Його велична слава, мов струна бандури, бринить у наших душах, сплітаючи у вінок волелюбних думок нові колоски надії. Такі ж зустрічі, як ця, нагадують нам, що слово Кобзаря – це не лише минуле, а й сьогодення, яке кличе нас бути гідними його спадщини.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО