Доброта, гуманність, відданість, чуйність, – саме ці риси притаманні медсестрам університетської лікарні. Кожен день для них – це маленький подвиг у боротьбі за здоров’я пацієнта. Позаяк їхня робота – неоціненна. Їм вистачає тепла й доброго слова кожному недужому. 12 травня в усіх країнах пошановувати представниць цієї професії. Мабуть, не всі знають історію цього свята. Вперше ідея святкування Міжнародного дня медичної сестри з’явилася ще 1953 року, але офіційно в світі професійне свято визнали 12 травня 1965 року. Засновницею сестринської справи вважають Флоренс Найтінгейл – одну з найбільш освічених і непересічних особистостей часів Вікторіанської Англії.
Жінка, яка зробила революцію в медицині
Флоренс народилася майже два століття тому. Прожила дев’яносто років. Працювала медичною сестрою в багатьох країнах світу, першою збагнула необхідність реформи в медичній освіті, без якої будь-який прогрес у лікуванні хворих може бути зведений нанівець. Саме вона вперше у світовій історії зорганізувала школу медичних сестер як автономний світський навчальний заклад з власними фондами та керівною радою, а не як структуру лікарні. Уперше застосувала наукові методи у розв’язанні проблем сестринської справи.
І саме Флоренс Найтінгейл перша заявила, що сестринська справа має бути незалежною, самостійною та почесною професією, суміжною з медичною, а не підпорядкованою їй. І тому день її народження – 12 травня – вважають Міжнародним днем медичної сестри.
Школа Флоренс Найтінгейл стала першою в світовій практиці моделлю підготовки управлінської та педагогічної ланки сестринського персоналу. Флоренс вважала сестринську справу вартою поваги, необхідною та відповідальною спеціальністю, яка вимагає душевного й фізичного загартування, а також уміння тверезо мислити в складних ситуаціях. Вона наполягала, щоб у сестринських школах викладали медичні сестри, а керівництво ними в шпиталях також взяли на себе спеціально навчені дипломовані медичні сестри.
Флоренс Найтінгейл писала: «Догляд за хворими – це таке ж мистецтво, як і живопис та скульптура. Але яка різниця між роботою з каменем і полотном порівняно з роботою над живим організмом! Мистецтво догляду є найвищим з мистецтв. Тому найстрашніша небезпека, яка йому загрожує, – це небезпека перетворення на звичне ремесло»
Усе це вже історія. Але незмінним й донині залишається одне в професійному обов’язку медичної сестри – відданість своєму покликанню, дбайливість про хвору людину, прояв щирого милосердя до кожного пацієнта.
З’являючись на світ, людина вперше відчуває тепло людських рук – рук лікаря та акушерки. Через усе життя проносить турботливе ставлення медичних сестер, які допомагають впоратися з недугою та зберегти здоров’я усієї родини. Адже медсестри – це ті люди, яким цілодобово доводиться спілкуватися з хворими, полегшувати їхні страждання, здійснювати призначене лікарем лікування, повертати працездатність. Зберігати життя й просто зігрівати теплим словом, лагідністю, любов’ю.
Випадок став вирішальним
З нагоди свята завітала до отоларингологічного відділення, щоб поспілкуватися з медсестрою Оксаною Лесенко. У цій царині вона трудиться понад 17 років.
– Спостерігаючи за молоденькими дівчатами, які щойно одягли білі халати, починаєш розуміти, що доброта й милосердя не перевелися в нашому суспільстві, – мовить Оксана Лесенко. – Можливо, їм, випускницям медучилищ, часом не вистачає досвіду й навичок, але у них є головне – доброта та бажання допомогти людям. Іноді кажу своїм вихованкам: уявіть, що пацієнти – ваші близькі люди та робіть усе так, як би робили це для тих, хто вам дорогий. Адже не кожна людина може терпляче, день у день, відсунувши власні проблеми й турботи, віддавати своє серце людям, допомагати їм у важких життєвих ситуаціях.
Свою стежину в медицині Оксана обрала доволі випадково. У дитинстві мріяла про фах юриста, але доля вирішила інакше. Професію здобувала в ННІ медсестринства Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського.
– Робота медсестри – невід’ємна частина мого життя, хочеться працювати та щось зробити для людей, – ділиться думками медсестра. – Звісно, це часами буває нелегко, але маю надійну опору – моїх колег. Ніколи не забуду свій перший робочий день, дуже хвилювалася, але старші наставники все детально показували та пояснювали. Тепер свій досвід передаю молодшим. У лікарні найбільше вчишся цінувати власне здоров’я.
– Ваш секрет успіху?
– Секрет? Звичайно, це виконувати свою роботу з любов’ю! Велике щастя, коли твоя робота приносить задоволення.
– Що кажуть про ваше покликання друзі, родичі?
– Усі ставляться з розумінням. Бо серце у них одне! Деякі сусіди звертаються за порадами. Хтось просить зробити ін’єкції.
– Не задумуєтеся над тим, щоб поїхати на роботу за кордон, наприклад, до Польщі?
– Не задумувалася. Зарплатня польської медсестри, звісно, в кілька разів більша. Тому скажу, що професія медсестри – поклик душі. Наприклад, деякі молоді медсестри приходять, пробують працювати. Якщо немає цього внутрішнього переконання – йдуть з посади. Звичайно, через низьку зарплатню медсестри їдуть працювати за кордон. В Україні на одну медсестру припадає 20-25 хворих, це велике навантаження. Чи не 80 відсотків роботи медсестри, звісно ж, із пацієнтом: від огляду до роздачі ліків, виконання маніпуляцій. А ще на плечі медсестри лягає дотримання санітарно-епідеміологічного режиму, ведення досьє кожного недужого. Кожному пацієнту треба приділити увагу й при цьому не вигоріти у своїй професії.
– Улюблений спосіб відпочинку?
– Дуже люблю мандрувати. З кожної поїздки завжди привожу магнітики, потім залюбки розглядаю їх. Уже багатенько їх назбиралося. Свою літню відпустку планувала провести у Карпатах. Ще захоплююся читанням. Книги, які найбільше припали до душі, це одна з найвідоміших збірок новел О’Генрі «Останній листок» та «Різдвяна історія» Чарльза Діккенса.
– Цитата, яка стала вашим життєвим кредо?
– «Життя – це те, що ми найбільше цінуємо й найменше бережемо» (О’Генрі).
Мар’яна СУСІДКО,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)