Нещодавно в актовій залі ТНМУ відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «Гуцулка Ксеня» творчого театрального колективу «Арт-драма». Прогнозовано, постановка зібрала овації та масу позитивних відгуків. Одним з улюбленців на сцені, який щоразу настільки вживається в роль, що змушує глядачів то плакати, то щиро сміятися, є студент шостого курсу медичного факультету Орест Степанюк. Тож після прем’єри вистави, на сам день народження театральної зірки вишу, ми зустрілися, аби поговорити про медицину, театр і плани на найближче майбутнє.
– Оресте, найперше дозвольте привітати вас зі святом. Бажаємо головного – втілення найзаповітніших мрій під мирним українським небом!
– Щиро вдячний. Певен, що скоро так і буде.
– Розкажіть, будь ласка, звідки ви родом?
– Походжу я з Волині, а саме з невеликого селища Рокині, що в Луцькому районі. Сьогодні мені 24 роки – повен мрій, цілей та перспектив на світле майбутнє (усміхається).
– Коли надумали ступити на медичну стежину та за яких обставин?
– До цього мене ніхто не підштовхував, не радив. У молодших класах, коли запитували: ким хочеш бути, я роздумував, мабуть, над усіма спеціальностями, крім медичної. Навіть у голову не приходило, що можна стати лікарем. Але десь у середніх класах усе змінилося. Як грім з ясного неба спало на думку – стану лікарем й усе тут. Далі чим старшим ставав, тим більше розумів, що мені дуже вже до душі ця лікарняна атмосфера, негайні виклики та найголовніше – допомога людям. А ще змалку дуже люблю вчитися. відкривати для себе все цікаве, незвідане. Тож під час вибору майбутньої професії це також зіграло велику роль. Адже не таємниця, що медицина на місці не стоїть, увесь час з’являються нові відкриття, сучасні технології, тому успішний медик повинен безперервно вчитися, удосконалюватися протягом усього життя. Мені це дуже подобається.
– Кажете, любите вчитися. До яких дисциплін мали здібності у школі, які ж найбільш любите під час навчання в університеті?
– У школі обожнював біологію, гуманітарні, природничі науки. Мене захоплювала наукова література про те, як побудований людський організм. Завжди цікавило й навіть зачаровувало, як у нас працюють, співпрацюють різні системи, як органи реагують на ті чи інші подразники, стресові ситуації, захворювання. Тоді стало цікавити, як під час лікування організм реагує на ті чи інші препарати, чому тощо…
– В Україні чимало медичних вишів. Чому обрали саме ТНМУ?
– Багато моїх знайомих тут навчалися, чув від них лише схвальні відгуки. Більше того, ті, хто вже здобув освіту та будує успішну медичну кар’єру, запевняли, що саме в ТНМУ є вся необхідна матеріальна, навчальна й наукова база, які за правильного використання неабияк знадобляться в майбутньому.
– Важко було складати вступні іспити?
– Після закінчення 9 класу у селищній школі я вступив до Ківерцівського медичного коледжу, що у Волинській області. Там я здобував спеціальність «Лікувальна справа». Завершивши коледж, отримав диплом фельдшера. Постало питання – йти працювати або ж здобувати вищу освіту й надалі навчатися. Я, який завжди прагне розвитку та самовдосконалення, довго не думав і вирішив здобути вищу медичну спеціальність. Тож після коледжу вступив одразу на другий курс Тернопільського медичного університету. І дуже тішуся власним вибором.
– Оресте, ви навчаєтеся на шостому курсі. Відтак потрібно буде скласти «Крок-2» та обрати заклад для проходження інтернатури. Чи задумувалися над тим, яку оберете спеціальність?
– Я ще в роздумах. Але наразі більше тяжію до хірургії. Хоча не залишаю поза вибором і терапію. Є ще час, подумаю та вирішу. Переконаний, що в медицині не буває поганих спеціальностей, кожна приносить користь людям. Який фах не обрав би, скрізь можна себе розвинути та досягти вершин.
– Займаєтеся саморозвитком й у позалекційний час?
– Певна річ! Без цього ніяк. Багато читаю літератури як у бібліотеці, так і шукаю різноманітні статті в інтернеті, нові дослідження в галузі хірургії, надто цікавить застосування новітніх технологій.
– Робота лікаря – це передусім про спілкування з пацієнтами. Чи був у вас такий досвід?
– Уже з третього курсу навчання в нас почали викладати пропедевтику, під час занять ми мали змогу ходити у лікарні, спілкуватися з пацієнтами, розглядати медичні кейси. У навчальній кімнаті обговорювали плани подальшого обстеження, лікування хворих. Цей досвід став для мене корисним, укотре переконався, що медицина – це мій шлях.
– Тепер поговорімо про ваш інший бік, вашу пристрасть – сцену. Коли ви зародилися як актор?
– Любов до сцени прийшла в дуже юні роки. Завжди брав активну участь у шкільному житті. Співав як у хорі, так і сольно. Але коли голос почав деформуватися, зі співами довелося закінчити. Дуже любив грати у КВК, у нас була шкільна команда, з якою навіть довелося бути учасником обласних змагань з КВК між школами району, ми проводили численні виступи, брали участь у конкурсах. Це було неабияк цікаво! Своє захоплення сценою продовжив і в коледжі.
Мене завжди приваблювала саме акторська діяльність. Тож, під час навчання в коледжі, дізнався, що там є театральний гурток, який називався «Арт-комора». Я потрапив туди вже на третьому курсі. Дуже зрадів, адже там зібрався надзвичайно теплий, дружній, творчий колектив. Ми разом поставили кілька вистав, одна з яких – «Рожева пані», в ній йдеться про хлопчика, хворого на лейкемію, інша називалася «Одружити адвоката».
– Під час навчання в Тернопільському медичному університеті ви вирішили продовжити займатися своїм захопленням?
– Розумів, що акторська діяльність мене вабить, додає сил та енергії. Тому вирішив, що мушу й у ТНМУ реалізуватися як актор. Тим більше, коли дізнався, що тут діє театральний колектив «Арт-драма» (схожий за назвою до того, що був у коледжі). Під час навчання в медуніверситеті вирішив не зволікати. Оскільки на другому курсі ми навчалися дистанційно (через COVID-19), то, вийшовши на очне навчання на третьому курсі, відразу вирішив приєднатися до студентів-театралів. Перед тим, звісно ж, довелося пройти конкурсний добір, де декламували вірші, зачитували уривки з різноманітних п’єс, гуморески тощо.
– Наскільки ретельний та вимогливий відбір в «Арт-драму»?
– Основне – це любити сцену, мистецтво, літературу. Зараз у нашому колективі 21 людина. Всі дружні, кожному знаходиться місце на сцені й випадає та роль, яка йому чи їй до душі. Ми не займаємося суто постановкою вистав, ще й беремо участь у різноманітних культурно-соціальних заходах, скажімо, до дня народження Тараса Шевченка. Торік ставили виставу «Пігмаліон», яка настільки сподобалася глядачам, що нас запрошували тернопільські школи її показати.
– Оресте, які ролі найчастіше доводиться грати – серйозні, драматичні чи комедійні?
– По-різному. Я не вважаю себе актором конкретного спрямування. Ще під час навчання в коледжі, коли ми ставили виставу «Рожева пані», я втілював образ хлопчика, хворого на лейкемію, який помирає. Довелось також грати комедійну роль фізика-ядерника, кандидата наук, який в подальшому змінив уподобання (через любов до пошиття одягу) й став бізнесменом…
В університеті у виставі «Пігмаліон» у мене була роль полковника Пікерінга, вона була в міру серйозна та комедійна, але аж ніяк не романтична. Була й постановка «Пошились у дурні», де я зіграв одну з головних комедійних ролей. У прем’єрній роботі «Гуцулка Ксеня» мій персонаж називається Майк Дедалюк, бізнесмен з Нью-Йорка. Роль знову ж таки комедійна.
Загалом мені цікаво втілювати будь-який образ на сцені, робити, говорити те, що цілком не притаманне мені. Це неабияк цікаво, таке собі перевтілення! Та й наші наставники, розписуючи ролі, завжди влучають у ціль, розуміють, кому яка годиться найкраще.
– Театральне життя забирає левову частку часу. Чи не заважає воно навчанню?
– Аж ніяк. Певен, якщо є бажання, час знайдеться на все. Як мені, так і моїм сценічним колегам, це не те що не заважає, а необхідне, як ковток свіжого повітря. Адже це – наш релакс, перезавантаження, душевна гармонія та позитивні емоції.
– Як писав Вільям Шекспір «Життя – театр і люди в ньому – актори». Як гадаєте, яка роль ваша: актора чи все-таки лікаря?
– Як уже розповідав, обожнюю перевтілюватися в різних героїв, приміряти на себе їхні риси характеру, звички. Та в житті все ж намагаюся ролі не грати, я такий, яким є. Майбутній лікар, який любить сцену. Якось у мені це все поєдналося.
– Але ж невдовзі ви закінчите навчання, далі – інтернатура, лікарська практика… Не гадаю, що в лікарні, де рятуватимете людські життя, буде театральний гурток. Чи готові до завершення акторської кар’єри?
– Певна річ, я свідомо розумію, що, напевно, в університеті моя акторська діяльність закінчиться. Хоча, зізнаюся, якщо випаде можливість взяти участь у якихось телевізійних пробах, то не відкидаю такої можливості, тому не можу категорично запевнити, що надалі не продовжуватиму свою акторську діяльність. Але це так мрії, роздуми… Наразі в мене основне – навчання у виші та здобуття омріяної спеціальності в подальшому.
– Нині, у час війни, медикам дуже не просто. Здавалося б, треба володіти неабияким характером, щоб у цей непростий період здобувати таку професію.
– Медик завжди, незалежно від часу та обставин, повинен діяти з холодною головою, мати великий багаж знань, зокрема й практичний. Дуже важливі комунікативні навички. До слова, саме театральний гурток у цьому випадку мені неабияк стає у нагоді. Лікар має добре ставитися до людей, бути ввічливим, доброзичливим. Та водночас не повинен надто прив’язуватися до своїх пацієнтів, адже знаю випадки, коли такі надто дружні й теплі стосунки по-різному впливають на подальшу лікарську практику.
– Чим ви змотивували б працедавця взяти вас, молодого спеціаліста, на роботу?
– Я готовий до будь-яких труднощів, будь-якої роботи. Завжди навчаюся, розвиваюся, не ставлю перед собою рамок та обмежень. Я – дисциплінований та відповідальний, готовий до змін.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО