Шановні колеги та студенти,
дорога університетська родино!
Щиросердечно вітаю вас із Христовим Воскресінням – святом, що несе у собі світло надії, силу відродження й незламну віру в перемогу життя, дивом, яке століттями є джерелом натхнення для всіх християн. Великдень завжди був для нас часом радості, родинного затишку й духовного піднесення, коли ми збиралися разом, ділилися теплом і дякували за благословення в наших життях. Але нині, коли наша країна вже четвертий рік палає у вогні великої війни, це свято приходить до нас із присмаком болю, тривоги і скорботи. Уже четвертий рік наш народ іде своєю хресною дорогою, а болючі рани на тілі нашої змученої України – це зруйновані міста й села, спалені лікарні, школи й дитячі садки, розбиті мости та електростанції. Але головна й найбільш кривава рана – це тисячі вбитих українських чоловіків, жінок і найстрашніше – дітей, чиї очі більше не побачать сонця. Це наше вкрадене майбутнє – викрадені й вивезені діти, чиї маленькі серця б’ються десь далеко від дому. Це мільйони біженців, чиї домівки обернулися на попіл, а життя – на нескінченну дорогу в пошуках притулку. Ці рани кровоточать у кожному з нас – криком, сльозами, скорботою, що не вщухають ні вдень, ні вночі.
Важко знайти спокій у серці, коли не всі з нашої університетської родини можуть розділити з нами радість цього дня. Хтось з наших співробітників, студентів, випускників стоїть на передовій, тримаючи зброю в руках, хтось рятує життя на полі бою чи в прифронтових шпиталях. Вони цього року не освятять паски в храмах, а зустрінуть свято в окопах, оберігаючи нас усіх. Є серед нас ті, чиї рідні назавжди залишилися в молитвах, так і не дочекавшись цього Великодня. Ми сумуємо й тривожимося за кожного з тих, хто нині бореться, хто несе свій хрест у цій війні.
Але навіть у ці темні часи Христове Воскресіння приходить до нас як символ непохитної віри, нагадуючи, що світло завжди перемагає морок, життя сильніше за смерть, любов долає ненависть, а добро незмінно торжествує над злом. І саме у такі тяжкі часи випробувань для нашої нації, як ніколи, важливо плекати наші традиції й цінності, берегти наші духовні скарби, що згуртовують нас як народ і спільноту та є тим кодом єдності, що нагадує нам про нашу ідентичність, віру та спільну мету.
Нехай цей Великдень, попри всі труднощі, принесе всім нам хоч краплину тепла й розради. Хай він укріпить нашу віру в те, що ми дочекаємося миру, що наші воїни повернуться додому, а наші родини знову зберуться разом. Відчинімо наші душі для світла, тепла та любові й нехай в них оселиться Божа благодать. Подякуймо Всевишньому за те, що маємо можливість зустрічати нині свято в родинному колі на своїй, Богом даній, землі. Відкриймо свої серця для надії, помолімося за тих, хто нас захищає, за тих, кого ми втратили, і за те, щоб наша Україна воскресла – сильна, вільна й непереможна.
Віримо в Христове Воскресіння й у перемогу України!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Ректор ТНМУ,
професор Михайло КОРДА