До 95-річчя від дня народження Григорія Окоменюка
Григорій Феодосійович Окоменюк народився 20 квітня 1930 року у селі Білозірка, що загубилося серед подільських ланів колишнього Лановецького району на Тернопільщині. Його родина не мала землі в ті часи, коли село перебувало під польською владою. Безземельним українським селянам доводилося заробляти на хліб важкою працею. Батько Феодосій та мати Ганна бралися за будь-яку роботу: то кому в полі допомагали, то теслярували, то шукали дрібні заробітки. Але попри злидні, в їхній хаті завжди панували тепло й любов.
Його дитинство минуло серед безкрайніх ланів, між селянськими хатами під стріхами, коло приземкуватої дерев’яної церкви, на порослих травою дорогах, якими ходили подорожні з мішками за плечима, під пильним поглядом батька, ветерана Другої світової війни, й матері, яка з любов’ю доглядала дім . Життя у селі навчило його цінувати працю, поважати людей та прагнути знань, бо лише освіта могла відкрити перед хлопцем широкий світ.
У Білозірці була велика двоповерхова школа. Вона, наче гордовита пані, височіла серед сільських хат і збирала під своїм дахом дітей різних національностей: поляків, українців, євреїв. Викладання велося польською мовою, і Григорій, хоч удома розмовляв лише українською, швидко освоїв нову мову. Вчителі були суворі, але справедливі, а особливою гордістю учнів були чистенькі зошити з рівними літерами.
Та цій школі не судилося довго стояти. Коли над землею прогуркотіла Друга світова війна, вона загорілася й впала у попіл. Разом з нею зникли й спогади про дитячий сміх у коридорах, і стукіт крейди по дошці. Григорій тоді ще не усвідомлював, що війна назавжди розіб’є не лише цю будівлю, а й долі тисяч людей.
Попри всі труднощі, після семирічної школи Григорій вступив до Кременецького педагогічного училища, де навчався з 1947 до 1951 року. Відтепер його життя було присвячене науці. У тих стінах він навчився не лише добре знати історію та географію, а й розуміти, що означає бути вчителем – не просто людиною, що навчає, а тим, хто відкриває дітям світ.
1951 року він уперше молодим вчителем переступив поріг школи й став навчати дітей історії та географії у селі Заруддя тодішнього Збаразького району. Його учні були різного віку, допитливі й невгамовні, а він, молодий та енергійний, прагнув розпалити в їхніх очах такий же вогонь до знань, який палав у ньому самому. Тут він пропрацював до 1952 року.
Через рік усе змінилося. З жовтня 1952 р. до жовтеня 1956 р. служив на Балтійському військово-морському флоті. Військовий призов забрав його далеко від шкільної дошки. Там, серед холодних вод, він став не лише матросом, а й старшиною бойової частини. Морська служба навчила його витривалості, дисципліни, відповідальності.
Та коли настав час повернутися до цивільного життя, Григорій не сумнівався: його покликання – вчителювати. Він знову повернувся до школи. Спершу у с. Вишневому працював учителем математики семирічної школи, потім у Бірках тодішнього Великодедеркальського району (жовтень 1956р.-серпень 1957р.). Його учні уже не лише вивчали формули, а й слухали розповіді про далекі моря, про кораблі, що борознять простори світу. Він відкривав дітям двері у світ знань, навчав мислити, мріяти, досягати мети.
Згодом доля привела його до Київського державного педагогічного інституту іноземних мов (1956-1962 рр.). Німецька мова стала його другою стихією після рідної української. Тут він не лише вчився сам, а й шукав нові шляхи викладання, адже вірив: мова – це ключ до розуміння інших народів, до відкриття нових можливостей. Після закінчення до жовтня 1964 року працював викладачем німецької мови в Кременецькому педагогічному інституті.
У жовтні 1964 року вступив до аспірантури в Київському педінституті іноземних мов, яку закінчив у жовтні 1967 року. З жовтня 1967 року до липня 1974 р. працював на посаді завідувача кафедри іноземних мов у Криворізькому педагогічному інституті. З 1 липня 1974 року до 5 грудня 1974-го працював спочатку на посаді доцента, а потім – завідувача кафедри романо-германських мов Сімферопольського державного університету.
У січні 1971р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Навчання німецької вимови учнів українських шкіл». Це стало важливою віхою в його житті. Відтепер він не просто вчитель, а науковець, дослідник, викладач, який формує майбутніх педагогів. Кременець, Кривий Ріг, Сімферополь – він працював у різних містах, але всюди залишав частку своєї душі.
З грудня 1974 року до червня 1997-го професійна стежина Григорія Феодосійовича пов’язана з медичним інститутом у Тернополі на посаді багаторічного завідувача (1974-1995), а відтак і доцента кафедри іноземних мов.
Та яким би насиченим не було професійне життя, проте найбільшою цінністю була його родина. Дружина Галина Іванівна Окоменюк (Ситник), 1938р. народження (Київська обл.), вірна супутниця його шляху, син Олесь Григорович 1962 р. народження; донька Лілія Григорівна 1964р. народження. Вони були його опорою, джерелом радості й натхнення. А в думках він завжди повертався у рідну Білозірку, де під старими вербами текло його дитинство, де жили батьки, брат, сестра.
Батько – Феодосій Тимофійович, 1903 р. народження, весь час проживав у с. Білозірка. Учасник Другої світової війни, кілька разів поранений.
Мати – Ганна Феодосіївна, 1903р. народження, народилася й проживала у цьому ж селі Білозірка.
Сестра – Марія Феодосіївна Окоменюк (Ткачук), 1933р. народження працювала понад 20 років будівельницею у м. Кривий Ріг.
Брат – Петро Феодосійович Окоменюк, 1941р. проживав у с. Білозірка, працював директором місцевої середньої школи. За його керівництва було побудоване нове приміщення навчального закладу, двері якого відчинили 1975 року.
Григорій Окоменюк прожив життя, наповнене працею, навчанням і любов’ю до знань. Його шлях – це приклад того, як людина може власними зусиллями долати труднощі та залишити по собі світлий слід у серцях тих, кого навчав і надихав.
Надія ФЕДЧИШИН,
завідувачка кафедри іноземних мов, професорка,
Альона ПАСІЧНИК,
студентка І курсу медичного факультету