24 роки поспіль на Тернопільщині визначають лавреатів конкурсу «Людина року». Засновниками цього проєкту є громадські організації, як-от спортивно-мистецький та духовний центр «Моя Україна», а також редакція найстарішої в області газети «Вільне життя плюс».
Церемонію нагородження переможців конкурсу «Людина року-2024» організували 16 лютого у Збаразькому замку. Тут в урочистій обстановці статуетку Ніки, пам’ятну медаль і свідоцтво лавреата отримали 11 осіб. Особливо приємно, що у списку нагороджених – доцентка кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Тернопільського національного університету ім. Івана Горбачевського, волонтерка, голова Тернопільського осередку Всеукраїнського громадського об’єднання «Медики Майдану» Тамара Воронцова.
Представив шанованому товариству переможницю конкурсу, мовлячи добрі слова, медичний директор Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги, доцент кафедри медицини катастроф і військової медицини Петро Левицький. Він розповів про здобутки Тамари Воронцової, її шлях у волонтерство та поділився власними спогадами. «Сьогодні маю за честь представити сміливу жінку, в житті якої є особливе покликання – допомагати, рятувати, підтримувати. Незважаючи на зовнішню тендітність і ніжну душу, я називаю її «сталевою жінкою», бо, утримуючи волонтерський фронт, своїми діями вона доводить: «Для українських жінок немає нічого неможливого».
Тамара Воронцова народилася у Полтаві, але вважає, що в неї дві малі батьківщини – Тернопіль та Полтавщина. З дитинства цікавилася медициною, хотіла стати лікарем і водночас зреалізувати мрію своєї мами. Але в Тернопільський медичний інститут, який був якраз навпроти її будинку, вступила не одразу. До цього довелося заробляти робочий стаж на відомому в ті часи підприємстві «Ватра». Після закінчення вишу отримала спеціальність «Педіатрія», вступила та завершила навчання в клінічній ординатурі, згодом захистила кандидатську дисертацію. З 1994 року пані Тамара в команді науковців кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Тернопільського національного медичного університету. Її філософія життя співзвучна з висловом відомого політика Джона Кеннеді, який під час інавгурації сказав: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни». От і вона робить для своєї країни все, що може – лікує, добродіє, зарятовує. Її доброчинну діяльність поділяє чоловік Ігор та син Олексій, який служив у лавах ЗСУ.
Волонтерський шлях лавреатки почався з Революції Гідності: «Пригадую, як зустрів Тамару Воронцову 2013 року, коли розпочалися протести на столичному Майдані й вона приїхала сюди надавати допомогу пораненим і хворим, – пригадує Петро Левицький. – Одним з місць нашої дислокації було приміщення Київської міської держадміністрації, де на другому поверсі розташували медичний пункт. Робота тривала цілодобово, але я повсякчасно бачив там Тамару Олександрівну. Чоловікам там тяжко було, звідки ж у неї тоді бралися сили?».
Восени 2014-го, коли почала формуватися спільнота волонтерів для добровольчих бригад і підрозділів ЗСУ, Тамара Воронцова розпочала активну діяльність. За всі роки російсько-української війни залишилися найбільш відчайдушні, ті, для яких підтримка певних військових підрозділів чи медичних закладів, є метою життя.
Активними помічниками у волонтерстві є студенти, яких навчає Тамара Олександрівна. Перша акція мала назву «Відмовся від кави – зігрій бійця», а згодом було ще багато таких заходів. Петро Левицький пригадує, як Тамару Воронцову обрали головою Тернопільського осередку Всеукраїнського громадського об’єднання «Медики Майдану» й вона розширила обрії своєї волонтерської праці – налагодила контакти з колишніми одногрупниками, студентами, які зараз мешкають за кордоном. Так почала надходити гуманітарна допомога для фронту та шпиталів з різних країн. «Якось я побував у її помешканні, а там повсюди – пакунки з медикаментами, речами для наших захисників, які вона разом з чоловіком сортувала та відправляла на фронт. Часто разом з військовими їздила на позиції нашої армії та власноруч передавала гуманітарні вантажі військовим».
Від імені ректора Тернопільського національного університету ім. Івана Горбачевського Тамару Воронцову привітав професор Андрій Цвях: «Тамара Олександрівна фактично заклала підвалини волонтерського руху в нашому виші, вона є гордістю медуніверситету. Великі вітання від ректора ТНМУ Михайла Михайловича Корди з побажаннями здоров’я, натхнення та віри у нашу Перемогу».
А ще Тамара Воронцова малює ікони. Цей дар відкрила у собі не так давно, але вже має значні успіхи, про які розповів на урочистостях її творчий наставник – художник, заслужений майстер народної творчості України Володимир Шерстій. У доробку Тамари Олександрівни нині вже шість іконописних робіт.
«Шановне товариство, організатори конкурсу! Велика вдячність за те, що ви обдарували мене таким високим званням. Хочу також подякувати спонсорам з усього світу, які є волонтерами вже багато років. Нинішню нагороду розділяю зі своїми колегами, студентами, друзями та родиною, яка завжди у цій справі поруч. Без мого чоловіка, який з 2014 року переносив уже стільки пакунків з гуманітарною допомогою, я не знаю, чи впоралася б. Вдячна небесним покровителям, які дали добро нам на цю почесну місію та прикривають своїм омофором. Доки існує цей ланцюжок милосердя, добра, наші хлопці живі, а з ними й ми всі. Україна обов’язково вистоїть», – мовила у своєму подячному слові на церемонії нагородження лавреатів конкурсу «Людина року-2024» доцентка ТНМУ, волонтерка Тамара Воронцова.
Лариса ЛУКАЩУК
Світлини Миколи ШОТА