Олег Туркот – випускник нашого університету, а нині акушерський анестезіолог шпиталю Джона Хопкінса у місті Балтімор (США). А ще Олег займається доброчинністю. Він – учасник міжнародного доброчинного проєкту «Kybele». Як вдається йому поєднувати доброчинну та професійну діяльність – в інтерв’ю газеті «Медична академія».

– Пане Олеже, ви знову повернулися до Тернополя, але цього разу з учасниками доброчинного проєкту «Kybele». Що мали на меті?

– Насамперед хочу сказати, що ми приїхали до Тернополя на запрошення Тернопільського національного медичного університету ім. І. Горбачевського та управління охорони здоров’я. Команда ж у нас і справді чималенька. Це – провідні акушери, неонатологи, анестезіологи з Великої Британії, Польщі, США та Канади. Ми ділилися досвідом: читали лекції, проводили спільні з тернопільськими колегами майстер-класи, воркшопи та операції.

Узагалі ж проєкт Кайбеле (Kybele) діє з 1997 року. Саме тоді американська лікар Мейдж Овен запалилася ідеєю волонтерства в Туреччині, аби допомогти цій країні підвищити їхні стандарти анестезіологічного забезпечення в акушерстві. Але цим її доброчинна діяльність не завершилася, вона розширила свої кордони серед інших потребуючих країн. Учасниками проєкту стали провідні фахівці з усього світу. Я ж долучився до цієї програми, коли проходив резидентуру. Перед тим, як поїхати з місією в Україну, мені довелося побувати в Боснії, Македонії, Сербії та державах пострадянського простору. Втім, відчував, що ми поліпшуємо охорону здоров’я інших країн, а мій рідний Тернопіль, місто, де я народився, оминаємо. Отож з новими силами взявся за те, щоб запустити наш проєкт в Україні. Спочатку зателефонував до засновників програми, виклавши в кількох словах власну ідею, вони її схвалили та порадили звернутися до професора акушерської анестезіології Університету Міннесоти Лізи Корбетт. У неї – українське коріння й вона багато знає про охорону здоров’я України. В травні 2018 року доктор Корбетт приїхала до Тернополя, аби навести контакти з фахівцями Тернопільського національного медичного університету, згодом і я провів тиждень на Тернопільщині, аби спланувати наше перебування, вивчити клінічні бази, познайомитися з лікарями. Попередньо ми склали план лекцій та заходів, врахувавши, як і що будемо покращувати. З великою міжнародною командою вже прибули навесні 2019 року.

– Ви не пошкодували два тижні своєї річної відпустки на візит до України? Що спонукає вас займатися доброчинністю?

– Доброчинність – це поклик мого серця, я завжди радий допомагати, чим можу. Жодних вигідних з матеріальної точки зору преференцій не маю: ні доплат до зарплатні, ні пільг. Волонтерська робота приносить мені моральне задоволення та дає змогу ділитися своїми професійними знаннями. В американському медичному просторі шанси врятувати життя є дуже високі завдяки новітнім технологіям, методикам і дослідженням. Тож маю змогу допомогти й ефективно поширити знання, які поможуть врятувати чиєсь життя. Це приносить велику радість у душі. В американському суспільстві доброчинність – доволі поширене явище. Люди, які досягли певного рівня та достатку для своєї сім’ї, вже переходять, так би мовити, на вищий рівень, і роблять добрі вчинки для інших. Ідея – змінити світ, дуже демократична у своїй суті, бо фактично кожна людина в змозі її зреалізувати. Дуже вдячні українським колегам за те, що вони зрозуміли наше прагнення допомогти та дослухалися до наших професійних порад. На завершення нашого візиту, подали фахівцям пологового відділення другої міської лікарні та Тернопільського обласного перинатального центру «Мати і дитина» перелік того, що можна впровадити. Це не є якісь вимоги, радше – це керівництво до дії, така собі мінімотивація щось змінювати. Ми визначили ці завдання своїм професійним оком з досвіду роботи в багатьох країнах. Лікарі запевнили, що будуть намагатися це виконати. Я ж в очікуванні побачити хороші результати.

– Які професійні таємниці розкривали іноземні фахівці?

– Одна з найгарячіших тем, яку обговорювали на зустрічах з українськими фахівцями, – це ефективне лікування жінок під час кровотеч. Як відомо, жінки потерпають від кровотеч під час пологової діяльності, кесарського розтину чи звичайних пологів. Такі випадки є у кожній країні, це фізіологія, так би мовити, природна сутність жінки, і від цього нікуди не втекти. Крововтрата – одна з головних причин материнської смертності. І якщо в якійсь країні мені кажуть, що кровотеч чи крововтрат у нас немає, то мені стає страшно, бо знаю, що від мене щось приховують або мене не розуміють. Скажімо, у США поняття кровотеча розглядають не під призмою вміння чи невміння акушера-гінеколога, а як факт. Бо якщо ми не знаємо про крововтрату під час пологів, то відтак не можемо ефективно лікувати породіллю, і це ставить наших пацієнток під велику загрозу. В нас існує практика оголошувати про крововтрату вголос безпосередньо в операційній. Тому зазвичай усій бригаді повідомляється: втрачено 100, 200 чи інша кількість мілілітрів крові. Коли аналізуємо наші записи, то ці дані є компасом для проведення найефективнішого лікування. Але якщо не знаємо, скільки втрачено крові, то це дуже небезпечно, бо наступного дня жінці може знадобитися допомога. І від того, скільки вона втратила крові, може змінюватися призначення препаратів. Під час нашого проєкту ми порушували це питання й у Тернополі, наголошували на тому, щоб у пологових відділеннях було достатньо компонентів крові та еритроцитарної маси.

Українська медицина має великий потенціал в особі своїх фахівців, але післядипломна освіта не настільки розвинена, як цього вимагають сучасні умови. Коли я готував свої наукові статті, то намагався знайти бодай якісь матеріали своїх українських колег, які б ділилися досвідом щодо ефективного використання міжнародних настанов ACLS або BLS у міжнародних журналах. Але все, що знайшов, це стаття нашого колеги з Одеси, яку він опублікував в одному з румунських журналів 2018 року. Переконаний, що Україна має багато талановитих вчених, лікарів-практиків, медичні університети проводять чимало наукових досліджень і заходів. То чому б не опублікувати ці досягнення в міжнародному науковому виданні? Адже кожне видання хоче бути першим, хто оприлюднить якусь нову свіжу ідею чи відкриття. Кажуть, що це доволі дорого коштує, але коли я публікував в американському журналі свої статті, то з мене не взяли жодної копійки. До того ж є тут ще один цікавий нюанс – коли їду в якусь країну з місією, то передусім вивчаю її інформаційну «платформу» та планую, як мені вибудовувати свою роботу там. Якщо ж я їду в Україну та хочу навчити того, що роблять у нас, то я хотів би заздалегідь ознайомитися з інформацією про ту сферу, в якій працюватиму. Англійською таких матеріалів просто немає, але це дуже важливо, бо це рухає нашу науку. Це також дає можливість нам знати, які стандарти і які настанови використовуватимемо, а які ні.

Ще одна методика, яку хочемо запровадили в Україні. Йдеться про лікування післяпункційного головного болю з допомогою шунтування епідурального простору за допомогою власної крові пацієнта, який працює ефективно й має високий ступінь доказовості. Тому я глибоко переконаний, що в Україні потрібно запровадити цю методику як національний стандарт.

– Ви так захоплююче розповідаєте про всі тонкощі акушерської анестезіології. Як прийшли у медицину?

– Медицина – це та галузь, про яку я мріяв чи не з дитинства, пов’язував з нею своє професійне майбутнє, бо належу вже до четвертого покоління лікарів у нашій родині. Щодо самого вибору професії, то він відбувся в США, де я мав остаточно визначитися між анестезіологію, що була професією мого батька, або терапією, бо це спеціальність моєї мами. Обрав «анестезіологію в акушерстві та гінекології» в пам’ять про батька, який загинув трагічно в доволі молодому віці й не встиг зреалізувати свої професійні плани. Також я добре пам’ятав й мамину історію, в якої були надзвичайно важкі пологи та їй заборонили народжувати вдруге, а мені так хотілося братика чи сестричку. Знаєте, люди бояться народжувати, бо не в силі пережити ті стресові ситуації, в які потрапляють під час пологів. Вони відмовляються мати дітей, і тоді страх руйнує їхнє життя, сімейні стосунки. Тому я й обрав таку спеціалізацію, яка дарує жінкам радість народжувати без стресів і болю.

У сім років разом зі своїми батьками виїхав на місце проживання до США, згодом отримав американський паспорт, але в душі залишився українцем і патріотом своєї країни. Мабуть, з цих позицій я вступив до Тернопільського медичного університету, де навчалися й мої батьки. Коли, після закінчення ТНМУ, я повернувся до США, то вже наступного дня пішов на роботу, в геріатричний пансіонат, але мав ще одне глобальне для мене завдання – підтвердити свій лікарський диплом. Для цього потрібно було скласти тести. Їх американські студенти складають після закінчення освіти. Вдень працював, вночі штудіював літературу. Підготовка забирала дуже багато часу, отож я прицілився лише на навчання – залишив роботу, але почав відвідувати спеціалізовані курси Kaplan, які, до речі, дуже допомагають зорієнтуватися в неосяжному просторі запитань, правильного вибудовування відповідей. Так успішно склав перший іспит, який слугував своєрідною перепусткою та дав мені шанс на другий, значно вищий рівень. Мені довелося скласти ще два іспити, а згодом пройти стажування в одній з лікарень Мічигану, де я працював з анестезіологами. Вони дали мені багато цінних порад, а також рекомендаційні листи. І остання вимога на шляху до цієї спеціальності – це написання есе про свою дорогу в анестезіологію, зокрема, чому хочу зреалізувати себе саме у цій спеціальності. Коли зібрав усі ці документи, то вже міг пропонувати свою кандидатуру в різні програми післядипломної освіти, які діють на базі університетів або потужних медичних центрів. Очевидно, доля була прихильною до мене, бо запросили на навчання в резидентурі однієї з найпрестижніших університетських лікарень Нью-Йорка – SUNY Downstate. Вона має асоціації у восьми різних медичних закладах міста й ми навчалися на цих клінічних базах, надаючи послуги пацієнтам. Варто зауважити, що навчання в американській резидентурі – це не споглядання за діями лікаря, а твоя реальна робота в медичному закладі. Ти ведеш пацієнтів, виконуєш певні маніпуляції, твою роботу іноді перевіряють, але ти працюєш як лікар, а не студент. На мій погляд, такий підхід дає людині ширше поле діяльності, можливість розкрити всі свої професійні резерви, відпрацювати мануальні навички, та й узагалі відчути свою значимість і причетність до цієї когорти професіоналів.

– Якщо порівняти українську медичну освіту з американською, що ми могли б запозичити у вас?

– По-перше, ці дві системи дуже різняться. Більша частина американської системи базується на процесах моделювання та правилах роботи з пацієнтами, яких навчають уже з перших днів студентства. Наші професори є клінічними фахівцями з багатолітнім досвідом і студенти намагаються увібрати від них усе – манеру спілкування з пацієнтом, поведінку, принципи добору методів лікування. Все це дуже важливо. Вже з того часу, як студент опанував деякі навички, його наділяють певними функціями. Скажімо, зараз у мене є студенти на стажуванні, яким доручено збирати анамнез. Вони роблять це не для того, щоб занотувати десь у своїх конспектах, а потім загубити, а щоб розповісти мені все про кожного пацієнта. Вони є моїми очима та руками й дають можливість концентруватися на інших важливих речах, економлять мій час. Мої резиденти проводять спінальні та епідуральні анестезії, звісно, я стежу, аби вони не допустили певних помилок, але даю їм незалежність у діях. Моя роль ментора вибудувана так, що розкриває перед ними можливість їхнього професійного розвитку. Цей підхід кардинально відрізняється від того, що я бачив в Україні, коли лікар сам на сам з пацієнтом, а інтерни – як, даруйте, додаток до цього. В нас усе навпаки. І якби уявити, що завтра з нашого шпиталю пішли резиденти, студенти чи молодший медичний персонал, то заклад зупинився б, бо всі вони наділені надзвичайно важливими функціями. Тому коли бачиш, що на звороті реферату, який писав вручну кілька днів, хтось зробив свої нотатки, то уже пропадає усіляка зацікавленість, бо виходить, що це робота «для галочки» яка нікому не потрібна. Навіть в екстремальних ситуаціях, коли на операційному столі в мене пацієнтки з масивною кровотечею, то поруч завжди лікарі-резиденти, але вони не споглядають, а працюють. В українських лікарнях чомусь цей потужний кадровий ресурс малозалучений.

– Як проводите свій вільний час?

– Вільного часу, по суті, немає, але якщо з’являється можливість, то віддаю перевагу активному відпочинку. Надзвичайно люблю мандри, приїздити до інших країн, спілкуватися з людьми та відчувати себе частинкою цього світу. Це мов приміряєш новий костюм і проживаєш цікаве життя інших людей. Чим більше подорожуєш, тим більше вражень, приємних свіжих емоцій, нових знань і відчуттів.

– Що додає натхнення та сил у роботі?

– Моя сім’я та участь у доброчинних місіях – це два крила мого щастя. Дружина – чи найкращий подарунок долі. З Катериною познайомився ще коли був студентом. Це, напевно, найвеселіша історія в моєму житті. Коли я побачив Катерину вперше, то був зачарований її вродою, ми проговорили увесь день. Одразу вирішив: вона буде моєю дружиною. Коли розповів про це своїм двоюрідним братам, то вони не повірили. Але це була саме та жінка, про яку мріяв, – вона поділяє мої погляди на суспільство, життя, розуміє американські жарти, хоч виростала в Україні. Ми одружилися за усіма стандартами рано – мені було 22 роки, а їй 20, але ми разом створили своє сімейне щастя. Загалом вважаю себе щасливою людиною, бо життя наповнене змістом.

Лариса ЛУКАЩУК

12 січня 2020 року минає 90 років з дня народження професорки Олени Олексіївни Маркової. Народилася вона у селищі Гнівань Тиврівського району Вінницької області у сім’ї службовців. Батько – Олексій Іванович Іванов працював на залізниці білетним касиром. Мама – Софія Рафаелівна була вчителько, але через хворобу вийшла на пенсію 1937 року. У сім’ї було троє дітей: найстарша сестра Вікторія, яка здобула фах лікаря та працювала лікаркою-педіатром в Іркутську, брат Анатолій, який загинув на фронті 1943 року, і наймолодша Олена.

Навчалася Олена Олексіївна у місцевій школі у 1937-1948 роках, яку закінчила із золотою медаллю. 1948 року вступила на перший курс Вінницького державного медичного інституту. Закінчила виш 1954 року з дипломом з відзнакою. Її за розподілом скерували в аспірантуру на кафедру патологічної фізіології рідного інституту. Вчасно виконала кандидатську дисертацію, а коли 1957 року відкрили Тернопільський державний медичний інститут, то за розподілом отримала скерування асистенткою кафедри патологічної фізіології. І вже в липні стала працювати.

22 травня 1958 року в Одеському державному медінституті ім. М.І.Пирогова захистила кандидатську дисертацію на тему «О значении функционального состояния нервной системы в изменении дыхания при асфиксии». З вересня 1962 року працювала на посаді доцентки, а в липні 1964-го отримала диплом. Далі була докторська дисертація на тему «Нейрогуморальная регуляция функций при кислородном голодании», яку Олена Олексіївна захистила у Києві 27 січня 1969 року.

З січня 1970 року Олена Маркова почала працювати на посаді професорки, а у жовтні 1971 року отримала диплом професорки. В листопаді 1975 року була обрана за конкурсом (із чоти-рьох кандидатур) завідувачкою кафедри патологічної фізіології. У виступах співробітників, які одностайно проголосували за Олену Олексіївну, були дуже теплі слова «талановитий вчений, ініціативна, вдумлива, ерудована, науковий працівник, яка володіє різними методиками патофізіологічного експерименту, проводить дослідження зі співробітниками кафедр факультетської та госпітальної хірургії, невропатології, очних хвороб, людина, яка має дуже важливу рису керівника – людяність».

На посаді завідувачки кафедри Олена Олексіївна пропрацювала 21 рік – до 25 лютого 1996 року.

Сухі біографічні рядки, а за ними Людина, все її життя. Олена Олексіївна була дуже коректною, життєрадісною, завжди допомагала потребуючим, особливо любила працювати й спілкуватися з молоддю. Любила подорожувати, зустрічатися з друзями.

Згадуючи минуле, Олена Олексіївна тепло відгукувалася про батька, який завжди її підтримував. Мама проживала з донькою, була такою ж виваженою, тактовною, спокійною. До Тернополя неодноразово приїжджали сестра, донька та син Олени Олексіївни, їхні діти. Олена Маркова завжди радо зустрічала рідних, вони приходили на кафедру, спілкувалися, підтримували товариські зв’язки з усіма її співробітниками та друзями.

З особливою теплотою Олена Олексіївна згадувала тих викладачів, які разом з нею приїхали за скеруванням до Тернополя. Протягом багатьох років вона товаришувала з подружжям Гончаруків – Галиною Олександрівною та Євгеном Гнатовичем, які приїхали після закінчення аспірантури в Києві. Їхня дружба тривала й міцніла з роками.

Упродовж багатьох років Олена Олексіївна була головою комісії з роботи з молодими вченими, науковим керівником студентського наукового товариства, завучкою кафедри, членкинею товариства «Знання», позаштатною лекторкою (з 1957 року). З 1974 року обрана членкинею республіканської ради з науково-дослідних робіт студентів.

У пам’яті зринають лекції Олени Олексіївни. Вона яскраво описувала хід експерименту, методику викликання в експерименті тієї чи іншої патології, хвороби, її етіологію та патогенез. Студенти різних курсів завжди відзначали професорку        О.О. Маркову як найкращу лекторку. Її запрошували читати лекції на медичні теми до міст і селищ нашої області – за рік таких виїздів було по 20-30.

Олена Олексіївна часто подорожувала. З кожної мандрівки привозила безліч фотографій, робила слайди, які потім показувала співробітникам, студентам на зустрічах. Такі вечори на кафедрі були особливо цікавими, відбувалися в теплій дружній атмосфері, викликали безліч запитань до лекторки. Побувала ж Олена Маркова в Польщі, Індії та Шрі Ланці, країнах Середземномор’я, на Кубі, в Болгарії.

Дуже цікавими були розповіді проф. О.О. Маркової й про поїздки на конференції, пленуми, з’їзди, які організовували в різних тодішніх республіках СРСР. Олена Олексіївна зосереджувала нашу увагу також на пам’ятках архітектури кожного міста, місцевих звичаях, особливостях флори й фауни різних країн, культури, кулінарії.

В Олени Маркової було багато друзів у різних куточках тодішнього Союзу. Вона з ними радо зустрічалася, листувалася, розповідала про наукові досягнення. Колишні друзі Олени Олексіївни і зараз згадують її з особливою теплотою…

Співпраця з клініцистами закінчувалася написанням монографій, впровадженням нововведень, інформаційних листів, патентів… Запам’яталися спільні роботи професорки О.О. Маркової з професором Ю.Т. Коморовським і доценткою В.С. Данилишиною з питань лікування ожиріння. У той час вони видали дві монографії. На кафедру патофізіології в обідню перерву йшли лікуватися кисневою піною співробітники адміністративного корпусу, які хотіли стати стрункішими.

Яскравою подією у житті інституту був приїзд відомого в усьому світі вченого, учня та послідовника академіка О.О. Богомольця, патріарха патологічної фізіології – академіка М.М. Сиротиніна у листопаді 1966 року. В актовій залі Тернопільського медінституту він прочитав лекцію «Відновлення життєдіяльності організму після тривалої клінічної смерті», що супроводжувалася демонстрацією досліду на собаці. Після 18-хвилинної клінічної смерті тварину повернули до життя за допомогою апарата штучного кровообігу – автожектора конструкції С.С. Брюхоненка. Ця подія привернула увагу викладачів і студентів інституту, а також медичної громадськості міста. Олена Маркова за проханням Миколи Миколайовича заопікувалася цим собакою. Олена Олексіївна забрала тварину додому, зігрівала, годувала, а коли собака одужав, принесла його на кафедру. Студенти різних курсів приходили дивитися на нього. Тварина поводилася цілком нормально, привітно крутила хвостиком. Згодом її забрав додому студент Йосип Глуховський. Фото собаки відправили М.М. Сиротиніну, який був вдячний за відповідальне ставлення до експерименту та його результатів.

На кафедрі в різні роки в позаурочний час, а деколи й уночі, проводили експерименти чимало студентів, які відтак стали талановитими вченими, лікарями, дослідниками. Під керівництвом Олени Олексіївни в гуртку щороку працювали до 20 студентів. Найактивнішими гуртківцями були І.С. Чекман, А.С. Чумак, В.С. Кривохатько, Є.О. Нечай, С.М. Самсонова, В.І. Цимбалюк, А.С. Ваврищук, В.В. Коптюх, С.Н. Вадзюк, І.Л. Попович, Ю.М. Цяпа, І.Р. Мисула, А.І. Дацко. Олена Олексіївна підготувала 14 кандидатів медичних наук, одного доктора медичних наук – Ігоря Романовича Мисулу.

За сумлінну працю Олена Олексіївна була нагороджена численними грамотами, пам’ятними відзнаками. 1970 року Олена Маркова була нагороджена ювілейною медаллю «За доблесну працю», 1976 року – Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, 1984-го – медаллю «Ветеран праці».7 березня 1997 року професорка отримала з рук Президента України високу нагороду – звання «Заслужений діяч науки та техніки України».

Життєвою настановою, яку Олена Олексіївна пронесла крізь усе життя, були такі слова: «Пам’ятайте, що людина щаслива лише тоді, коли її поважають. Для лікаря – це повага пацієнтів і колег, а її треба заслужити. Як? Не боятися віддавати більше, ніж отримуєш. Не планувати свого життя, не розраховуючи на повагу оточення. Лише так можна заслужити життєвий комфорт. Щастя – короткочасне, а життєве благополуччя – тривале. Треба розумно ставитися до своєї життєвої позиції, не вимагаючи занадто багато від тих, хто оточує, думаючи про заповіт Ганса Сельє: «Заслужи любов ближнього».

На 71 році життя 21 січня 2000 року Олена Олексіївна відійшла у вічність. Пам’ять про світлу Людину, талановитого вченого, керівника, наставника молоді залишилася назавжди.

Ольга ДЕНЕФІЛЬ,

завідувачка кафедри патологічної фізіології, професорка

Праці у Тернопільському національному медичному університеті ім. І.Я. Горбачевського кандидатка медичних наук, старша викладачка кафедри загальної гігієни та екології Неоніла Володимирівна Голка присвятила понад півстоліття. Надзвичайно наполеглива, працьовита, відповідальна й принципова, вона завжди вміє відстояти свою думку. Серед її наукових інтересів – проблеми генетично модифікованих організмів та антропогенного забруднення довкілля. «Щоб якомога довше зберегти добре здоров’я – треба старатися харчуватися природними продуктами, мати міцну віру й любити інших», – переконана вона.

1 січня Неоніла Володимирівна відсвяткувала день народження. Вітаємо!

«Найкращий подарунок до дня народження – донечка»

– Неоніло Володимирівно, ви з’явилися на світ новорічної ночі, тож у вашій родині це подвійне свято.

– Потрійне! Адже я народилася 1 січня, а моя донька Юлія – 31 грудня, напередодні мого 40-річчя. Тож у нас на Новий рік – день іменинника! І донечка – то найкращий мій подарунок до дня народження.

Тієї ночі, коли мама мене народжувала, акушерка пішла зустрічати Новий рік. Запросили бабку-повитуху, а оскільки пологи були складні, то вона відмовилася. Акушерка прийшла аж о десятій ранку, тоді я й, дякувати Богові, народилася. У той же час мій батько був на фронті, на кордоні Польща-Німеччина. Новорічної ночі з товаришами вони робили землянку, але були вже такі втомлені, що не могли копати далі й знесилені просто попадали на землю. Два накати зробили, а третій – категорично відмовилися. Лише тато ви-рішив: «Ні, я мушу». І сам почав копати. За якийсь час іншим стало соромно й вони до нього приєдналися. Врешті, зробили-таки третій накат. І саме цієї ночі було пряме влучення в землянку: два накати знесло, а третій – залишився. Уявляєте? Мій батько був дуже наполегливим. Його поважали та цінували всюди, куди б його не закидала доля.

– У вас дуже цікаве ім’я, рідкісне. Звідки воно?

– У свідоцтві про народження я – Неля, саме так мене назвали батьки. Та коли мені виповнилося десять років, у школі сказали, що, мовляв, це неповне ім’я, вибирай: ти Нінель чи Неоніла. Ось так я й стала Неонілою.

– Чим славна ваша мала батьківщина?

– Народилася я у селі Гвардійське, що на Хмельниччині, воно було центром Гвардійського району. До війни ж мало назву Фельштин. Чим він відомий? За кілометр від Гвардійського розташований пункт геодезичної дуги Струве «Фельштин», що 2005 року ввійшла до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Дуга Струве є одним із семи об’єктів списку, що розташовані на території України.

Ще у Гвардійському розташований костел Святого Войцеха – другий за величиною у Західній Україні. 1956 року наш район ліквідували. Нині там, на жаль, немає жодної промисловості, впродовж років багато людей звідти повиїжджали хтозна куди. Проте радію за земляків, що нині мають дуже потужну школу-гімназію, тож є сподівання, що з часом молодь змінить ситуацію на краще.

Молитви «Отче наш» навчила бабуся

– Свої шкільні роки згадуєте із задоволенням?

– Школу та навчання я обожнювала! Брала також активну участь у роботі виробничої бригади: ми і буряки пололи, і кукурудзу, й інші культури. Мені це подобалося, я була обліковцем у виробничій бригаді й завдяки цьому вступала у 16 років до вишу, маючи вже два роки стажу. Тоді «стажники» були модні. Вчителів згадую, як дуже світлих, порядних людей, хороших фахівців. Своїх однокласників бачила відносно нещодавно – 2016 року, коли ми зустрічалися з нагоди 55-річчя закінчення школи.

– Які спогади з дитинства вас нині зворушують найбільше?

– Я дуже любила своїх бабусю та дідуся по маминій лінії. Вони також жили у Гвардійському. Я часто бігала до них і завжди хотіла щось приємне зробити, чимось допомогти. В них біля хати був великий садок, і я дуже любила там бути, навесні – милуватися першими квіточками, восени – збирати яблука. Згадую це й аж відчуваю аромат тих яблук! Мені завжди в дідуся з бабусею було дуже цікаво.

Дідуся Михайла репресували 1937 року на десять років. 64 осіб з-поміж місцевого населення були репресовані, з них лише четверо повернулися живими, серед яких і мій дідусь – 1946 року. Це був майстер на всі руки! Він був столяром, працював удома, мав свою майстерню. До нього приїжджали із замовленнями навіть здалеку, бо був дуже ретельним і вмілим, робив усе надзвичайно добротно. А як дбайливо заготовляв дрова для печі: все акуратно порубано та рівнесенько поскладано! Я більше ні в кого такого порядку не бачила.

У бабусі з дідусем завжди панувала особлива атмосфера – дуже тепла й затишна. До слова, я ще навіть пам’ятаю прабабусю Агнешку, бабусину маму, яка померла, коли мені було вісім років. Вона була полькою, римо-католичкою. А дідусь, тобто її зять, – православний українець, проте вони завжди знаходили взаєморозуміння, я ніколи не чула між своїми рідними навіть суперечок на релігійні чи національні теми.

Бабуся Ганна мала п’ятеро дітей, серед яких моя мама – найстарша. Бабуся була дуже релігійною й саме вона навчила мене дві молитви – «Отче наш» та до Ангела-хоронителя. Але я не могла тривалий час зрозуміти, хто правий: в школі переконують, що Бога немає, піду до бабці, а вона каже: «Дитино, то так пороблено. Є Бог!». Тож якось я запитала: «Бабусю, а Бог хоче, щоб я в Нього вірила?». «Хоче», – відповіла вона. «То хай мені покажеться», – ляпнула я по своїй дитячій наївності та простоті. І що ж ви думаєте? У десять років мені наснився сон, який запам’ятала на все життя. У дитинстві в мене були дуже важкі ангіни. Якось батько, щоб підлікувати мене, взяв на півтора місяця путівку у санаторій. І ось відпочиваю в тому санаторії, і мені сниться: дуже яскраве небо, гарні хмарки, а на тих хмарках стоїть велична чоловіча постать у червоному одязі та золотій митрі на голові й киває мені пальцем так, немов свариться. Чому? І розумію: я ж проводила з бабусею антирелігійну роботу. Бабця мала лише два класи церковно-приходські, а мене в школі більше вчать, отже, так, гадала, вони знають правду. Так я дитиною шукала для себе істину. Тоді подумала, що то мені наснився Бог і мене посварив. Відтоді більше з бабусею ніколи цю тему не піднімала.

Але минуло з того часу багато років. Якось у 80-их роках минулого століття в одній з газет я прочитала спогади жінки, якій наснився Святий Миколай. І опис точнісінько, як з мого сну. Побігла та знайшла в себе образочок Святого Миколая. Взяла його до рук та усвідомлюю: точно, це ж мені також наснився Святий Миколай! Ось так мені дали знати, що гратися з Богом не можна.

У Тернопільському медінституті вчилася разом з батьком

– Школу ви закінчили із золотою медаллю, але з вибором професії визначилися не відразу.

– Тоді я навіть ще не підозрювала, що все життя працюватиму викладачкою у медичному університеті й поєднаю професії обох батьків. Моя мама Альбіна Михайлівна була вчителькою української мови, а тато Володимир Петрович – лікарем. До війни він закінчив технікум, а коли мав 35 років, вступив до Івано-Франківського медичного інституту, згодом перевівся до Тернопільського. Після закінчення школи я, очевидно, ще не була готова до серйозного вибору професії. Спочатку вирішила вступати до Львівської політехніки. Через рік все-таки прислухалася до думки батьків, які мені радили вступати до медичного інституту. Тож якийсь період я з татом навіть вчилися одночасно в ТДМІ: він – на шостому курсі, а я – на першому.

– Звідки серед ваших пріоритетів взялася політехніка?

– Тут певну роль відіграв юнацький максималізм. Політехнічний виш закінчив мій рідний дядько Костянтин Михайлович, мамин молодший брат. Він та його дружина Віра Петрівна були для мене ідеалом сім’ї. В них було дивовижне ставлення одне до одного! Вони мені так подобалися, що я навіть вирішила обрати для себе саме їхнє місце навчання. Хотіла вступати на хіміко-технологічний факультет, але документи там приймали лише з 18 років. Тоді я вибрала радіоелектроніку. Не знаю, що б робила на тій радіоелектроніці, але, на щастя, не пройшла за конкурсом – на одне місце було 12 осіб. Згодом зрозуміла, що вчинила не цілком правильно. Нехай дядько – ідеал, але треба вибирати свій шлях, а не наслідувати когось. Почала розбиратися у собі, до чого ж у мене більше душа лежить. Звичайно, що ще з дитячих років мені подобалася медицина.

– І як збагнули, що все-таки медицина – ваше?

– Моя бабуся Ганна Тимофіївна завжди ходила зігнутою. І я хотіла розгадати – чому? З’ясувалося, що живемо на теренах, які належать до біогеохімічної провінції. В нас мало йоду, фтору, срібла та селену. Саме селен впливає на міцність кісток, а його у нас менше від норми вдесятеро! Вважаю, що у захворюванні бабусі був винен мікроелементний склад у поєднанні з генетичною схильністю.

Тож вплив харчування та навколишнього середовища на здоров’я людини мене цікавив завжди. Крім того, послухала батька, отож і вступила до Тернопільського медичного інституту. Не раз ми з татом разом навчалися у читальній залі. Завдяки батькові я полюбила латину, і вона мені легко давалася.

На рідній кафедрі комфортно впродовж усіх років

– Хто з викладачів доклався до вашого професійного становлення найбільше?

– Усіх викладачів згадую з особливою приємністю та повагою. Пригадую, як наш тодішній ректор, професор Петро Омелянович Огій, професори Олександр Андріанович Ярош, Олександр Наумович Люлька, Іван Олександрович Ситник і багато інших викладачів ставилися до студентів по-батьківськи. Біля таких викладачів ми почувалися захищеними. Я ніколи ні на кого не нарікала, бо завжди дотримувалася принципу: аби чогось досягти – треба невтомно працювати. В нас була чудова дружня група. Досі підтримуємо стосунки, зустрічаємося. Серед наших випускників викладачі, професори, очільники лікувальних установ.

– Як вибрали свій напрямок у медицині?

– На другому курсі мікробіологію в нас викладала Ельвіра Миколаївна Кованова. Вона мені дуже подобалася й так зуміла зацікавити, що я впродовж п’яти років відвідувала гурток з мікробіології. Проте, коли вже закінчила інститут, мені несподівано запропонували залишитися на кафедрі загальної гігієни. Я все зважила та вирішила, що це не суперечить моїм уявленням про медицину. І ніколи не пошкодувала, що зробила свій вибір на користь профілактичної медицини.

На кафедрі гігієни мені від початку й впродовж усього часу комфортно працювати. 1968 року вступила до аспірантури. Отримала тему дисертації «Вплив суміші бітуму на організм білих щурів при інгаляційній дії» та почала працювати над нею. Моїм науковим керівником був тодішній завідувач нашої кафедри, професор Орест Володимирович Перов. Дуже талановита людина, яка здобула три вищі освіти. Свого часу він закінчив зооветеринарний інститут, поїхав на роботу в Алтайський край, де захворів на кліщовий енцефаліт. Повернувся у тодішній Ленінград, вилікувався та вступив до медичного інституту, паралельно з яким закінчив консерваторію по класу «історія музики». Його перша дружина загинула у блокадному Ленінграді, потім він мав другу дружину Ніну Дмитрівну, з якою ми підтримували теплі стосунки й після смерті Ореста Володимировича, якого не стало 1992 року.

Орест Володимирович був дуже вимогливим, але водночас турботливим керівником. Щодня близько третьої я приходила та розповідала йому, що зробила за цей день. Звітувала, радилася. Дуже запам’ятався мені день 13 травня 1969 року, коли ми запустили затравочну камеру, і перший дослід увінчався невдачею: загинули тварини внаслідок того, що не врахували, як розігрівати смолисту речовину бітум. Коли повідомила про це Оресту Володимировичу, він мовив: «Мені завжди не щастило 13 числа». Тобто сприйняв це, як власну невдачу. Пізніше ми внесли корективи, тварини не гинули, тож спокійно проводили дослідження.

Дисертацію я захистила 1974 року. Цікаво, що встигла подати документи на захист, а через кілька днів після того народила свого першого сина. Я дозволила собі на третьому курсі аспірантури вийти заміж (сміється).

Вісім місяців перебувала у декретній відпустці, а на дев’ятий вийшла на роботу, оскільки кафедра потребувала викладача. Пригадую, десь із середини 70-их років у нас, окрім планової наукової роботи, завдяки професору Володимирові Андрійовичу Кондратюку розпочалася співпраця з виробничим об’єднанням «Свема» Шосткінського хімкомбінату, який випускав кіноплівки. Це була госпдоговірна тема, за якою ми дуже багато робили досліджень, на основі них наші працівники захистили не одну дисертацію. Це був дуже цінний досвід. Узагалі, всіх людей, які працювали у нас на кафедрі впродовж усіх років, згадую з приємністю.

Гігієна – основа, здатна змінити життя кожного на краще

– Які проблеми хвилюють вас нині?

– Мене дуже цікавить питання харчування, адже саме воно вносить основну лепту у стан здоров’я українців. Зокрема, своє негативне ставлення до генетично модифікованих культур завжди стараюся підкреслити на лекціях і донести до студентів. На жаль, нині не завжди молоді люди це розуміють. До слова, теперішні студенти інші. Передусім тому, що в них значно ширший діапазон знань, у нас були лише одна книжка та лекція. Ми на лекції боялися пропустити слово, тому що потім важко було його відшукати. Нині ж максимум інформації, та не завжди вона правдива. Живе спілкування та книжку, на моє переконання, не замінить ніщо.

Були випадки, коли студенти до мене підходили та казали: «Я не вірю, що ГМО токсичні». Та вже давно доведено, що внаслідок споживання ГМО-продуктів знижується імунітет, збільшується ймовірність алергій, онкозахворювань і стовідсоткове безпліддя в третьому поколінні.

– Які ГМО-продукти нині масово споживають?

– Передусім це соя та кукурудза. До речі, гречка – чи не єдиний продукт, що не піддавався генетичній модифікації. Років два тому була ще й білокочанна капуста, а зараз уже є генномодифіковані аналоги. Не завжди на упаковці зазначають, що це ГМО, деякі несумлінні виробники намагаються це приховати. Генетично модифікована їжа – несмачна, вона не має тих смакових якостей, що нас задовольняють. Тому до неї дають багато харчових добавок, які покращують смак і вводять в оману. Як дізнатися, що продукти генетично модифіковані? Маєте можливість – спробуйте давати тваринам. Якщо вони їдять – можна й нам їсти. Або ж принаймні киньте голубам: якщо вони не дзьобають, то все зрозуміло з тією крупою. Крім ГМО велику шкоду роблять отрутохімікати, зокрема гербіциди. Раундап (гліфосат) спеціально створений для ГМО-рослин, а бур’яни й не модифіковані рослини гинуть. Є дані, що у 44% досліджуваних осіб знайдено сліди гліфосату, а це аж ніяк не інертний гербіцид. Він провокує розвиток аутоімунних захворювань і появу аутизму у дітей через свою здатність перешкоджати синтезу амінокислот, зокрема метіоніну, що водночас призводить до дефіциту нейротрансміттерів і фолатів.

Цікавить мене також епігенетика, яка вивчає вплив різних речовин на ДНК людини. Наприклад, бісфенол-А, що входить до будь-якої пластмасової тари. Що він робить? Та цілу революцію в нашій ендокринній системі: стирає грані між статями, внаслідок чого формується траснгендерне покоління! Уявляєте?

Цікавлюся також питаннями впливу техногенних факторів на здоров’я людини, зокрема електронної техніки, яку використовують у наш час досить широко. Мене насамперед цікавлять засоби та пристрої, які можна використати для енергоінформаційного захисту, наприклад, «Spinor», «Форпост-1».

Гігієна, якій я вже присвятила понад 50 років, власне, й об’єднує всі ці впливи. Це основа, яка, якщо її застосовувати на практиці, значно змінить життя кожного на краще, адже профілактика – завжди краще й дієвіше, ніж лікування.

– Не шкодуєте, що не продовжили наукову роботу та не працювали над докторською дисертацією?

– Не шкодую. Свого часу я добре над цим подумала й натомість народила третю дитину, адже переконана, що для жінки головне – мати сім’ю, причому щасливу. А вона не буде щасливою, якщо жінка не приділятиме належної уваги чоловікові та дітям. Так уже закладено природою, що чоловік передусім зосереджений на справі, а жінка – на сім’ї. Нині багато хто намагається переконати себе й інших, що це не так, і стерти ці відмінності. Та вони помиляються. Я за те, щоб жінка пам’ятала, що вона – берегиня свого роду.

Велика родина за різдвяним столом – найзворушливіша мить

– Ви – щаслива жінка?

– Так, безперечно.

– Маєте захоплення, які допомагають вам відпочивати від буденності та черпати натхнення?

– Обожнюю нашу дачу! Вирощую на ній багато культур, не застосовуючи, звісно, жодної «хімії». Дуже люблю розводити незвичні рослини. Скажімо, ви чули про актинідію? Ні? А вона у мене є. Ківі – культурна форма, а це – дикоросла. Актинідія в’ється сильніше, ніж виноград, її плоди також їстівні. А ще маю волоський горіх, який виростила з горішка. Спочатку посадила в батьків, а потім забрала сюди. Йому вже понад 30 років. Знаєте, як смакує кутя з такими горішками, що набиралися сили на батьківській землі? Таких ніде за жодні гроші не купиш!

– Зі своїм чоловіком ви разом уже 49 років.

– Так, а знайомі ще більше. Я – екстраверт, він – інтроверт, розважливий, поважний. Григорій вчився зі мною два роки в одній групі. Ми дружили та симпатизували одне одному впродовж  усього навчання. Після закінчення інституту я пішла до аспірантури, а він два роки відпрацював у Таджикистані терапевтом, отримавши туди скерування. Коли повернувся сюди, спочатку працював фтизіатром, потім анестезіологом, а ще згодом – профпатологом. Ми одружилися у листопаді 1970 року.

– Чому саме він?

– Григорій був не такий, як усі. Скромний, сором’язливий, ненав’язливий. Знаєте, я навіть бачила по очах, що то моя людина. Ніколи й на долю секунди не пошкодувала, що вийшла за нього заміж. Він чудовий сім’янин. Маємо трьох дітей, якими пишаємося.

У березні 1972 року народився наш старший син Костянтин. Він закінчив Харківське авіаційне-інженерне училище, два роки прослужив, але на той час скорочували армію, тож син не бачив перспектив і подався у підприємці. Подарували нам з невісткою Танечкою двох онуків: Юрія, якому незабаром виповниться 16 років, та Юліану, якій 14 з половиною. З майбутньою професією внуки ще не визначилися. Може, виберуть медицину, як бабуся з дідусем? Наразі нічого не кажуть.

Середульший син Юрій закінчив Тернопільський технічний університет, працює фотографом та обожнює цю справу. До речі, я теж дуже любила фотографувати. Тато купив мені фотоапарат, коли була у сьомому класі. Навіть сама робила світлини до дисертації. Проявник, фіксаж, фотозбільшувач – усе це я знала й вміла робити.

Донька Юля закінчила фармацевтичний факультет ТНМУ, вісім років пропрацювала за спеціальністю, але згодом вирішила змінити профіль і нині теж займається фотосправою.

Дуже радісно, коли за нашим святковим різдвяним столом збирається десять найрідніших людей, а то й більше. Це найкращі, найочікуваніші, найзворушливіші моменти! Пригадую, колись у дитинстві ми щороку йшли до бабусі на кутю, на Різдво. Йшли по одному, тихенько, щоб ніхто не «засік». Але святкували Різдво завжди. І як це чудово, що нині нам не треба таїтися! Дуже хотілося б, аби всі цінували це, а не сприймали, як належне.

– Що хотіли б побажати всім у новому році?

– Щоб новий рік приніс мир на нашу багатостраждальну українську землю, яка стільки років була в неволі, яку випробовували голодоморами, репресіями та вторгненнями. Щоб більше ніколи не було у нас воєн, і ми могли нарешті вдихнути на повні груди, а серце не стискалося від болю при сумних повідомленнях з фронту чи, як нині кажуть, – лінії розмежування. Щоб наші діти приносили нам радість і бачили перспективу в нашій країні. Хай Божа сила нами покерує і спрямує!

– І я вас щиро вітаю, Неоніло Володимирівно, від імені усіх читачів та дякую за цікаву розмову!

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Нещодавно під час чергового засідання вченої ради Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського ректор ТНМУ, професор Михайло Корда вручив подяки найкращим українським та іноземним студентам вишу за їхні досягнення в навчанні, науці, спорті, творчості, благодійній та громадській діяльностях. Відзначення тих, хто впродовж календарного року мав значні здобутки у вищезгаданих напрямках, уже котрий рік поспіль є традиційним у нашому виші. Добір найкращих на конкурсній основі проводить центр виховної роботи та культурного розвитку. Таким чином адміністрація університету стимулює молодих людей до розкриття своїх талантів, самореалізації ще під час навчання.

У номінації «За відмінні успіхи в навчанні» відзнаку отримала Марія Рябоконь, в якої найвищий середній бал – 186, 5.

Найкращим у номінації «За вагомі досягнення в науковій роботі» було обрано Артема Маланчука. Студент четвертого курсу медичного факультету є членом ради наукового товариства студентів, учасником наукової програми «Студент – майбутній фахівець високого рівня кваліфікації» (сертифікат володіння англійською мовою 1 рівень), був учасником конференції «Міждисциплінарний підхід до терапії внутрішніх хвороб», переможець у номінації «Діагностика мікроскопічних проявів патологічних процесів і хвороб» в олімпіаді з патоморфології, має чималу кількість публікацій у різних виданнях. Отримав диплом І ступеня на 23-му Міжнародному конгресі студентів і молодих вчених.

Подяку за активну громадянську позицію отримала молодіжна голова міста, колишня голова студентського парламенту ТНМУ Романна Павлюк. Студентка шостого курсу медичного факультету була учасницею програми Erasmus+, організатором конференції ВОМОСС, учасницею команди Тернополя в конкурсі «Молодіжна столиця України», учасницею XXII Міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених (диплом за II місце).

«За вагомі досягнення в розвитку культури» було відзначено Софію Копитчак. Студентка четвертого курсу медичного факультету брала участь у конкурсі «Найкращий студент Тернопільщини» (перемога в номінації «Найкращий студент-науковець Тернопільщини»), зорганізувала концерт «Українські вечорниці», розважальне шоу «Хто зверху», перемогла в конкурсі «СтудМіс ТДМУ-2019», провела захід «Latin Dance evening», хореограф танцювальних постановок на Міжнародних студентських літніх школах.

У номінації «За вагомі досягнення у спорті» переможцем обрано Максима Левицького. Студент першого курсу медичного факультету брав участь у таких змаганнях, як чемпіонат України з кікбоксингу WTKA серед юніорів (1 місце), чемпіонат ФСТ «Україна» з кікбоксингу WTKA серед юніорів (1 місце), відкритий Кубок України з кікбоксингу WAKO серед юніорів (1 місце), Unified World Cham-pionship WTKA (2 місце), відкритий чемпіонат Тернопільської області з ММА (1 місце), відкритий чемпіонат Тернопільщини з кікбоксингу ISKA (1 місце), Всеукраїнський турнір найсильніших кікбоксерів України WTKA (1 місце), чемпіонат України з кікбоксингу WTKA серед студентів (1 місце).

Найкращим волонтером цього року стала Оксана Побігушка. Дівчина є студенткою четвертого курсу медичного факультету, керівником волонтерського корпусу ТНМУ. Впродовж семестру була організатором такий акцій: з нагоди Дня людей похилого віку; просвітницький захід з нагоди Міжнародного дня боротьби з цукровим діабетом; регулярні ліплення вареників для воїнів АТО та поїздки в Петриків до релігійної організації «Жіночий монастир служебниць Господа та Діви Марії з Матара» Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ; організація концерту з нагоди Міжнародного дня волонтера.

Подяки за активну участь у громадському житті університету отримали Гетуах Захаріах (Гана), Абдулкадір Шеріфф Осман (Гана), Абдельгаввад Ахмед Салем Мохаммед (Єгипет), Акереле Мухаммед Аваль Іреайомі (Нігерія), Кумар Акшай (Пакистан), Бхарті Шубгам (Індія), Пулгарін Сабан до Кевін Джошуа (Еквадор), Кхонде Бака Каліксте (Конго), Нхоквара Танака Кліфф (Зімбабве), Насіма Вероніка Ненсі Наташа (Намібія), Чун Мохаммад М. Хакім Шах (Афганістан).

Кодуах Кайзер Дісхер Амоах (Гана) і Кхан Мохаммад Шумаєл Атхар (Індія) були відзначені ще й за популяризацію української культури та зміцнення взаємостосунків між їхніми країнами та українською спільнотою.

Яніна ЧАЙКІВСЬКА,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Добра, чуйна, щира. Ці три слова якнайточніше характеризують студентку четвертого курсу медичного факультету ТНМУ ім. І. Горбачевського Ярину Степанюк. Лише людина з такими моральними якостями могла зорганізувати доброчинний студентський бал, аби допомогти онкохворим дітям. «Роби добро – й воно повернеться тобі сторицею», – переконана Ярина, для якої творити гідні справи – потреба її християнської душі.

– Ярино, більшість випускників Тернопільської спеціалізованої школи №3 з поглибленим вивченням іноземних мов, яку закінчили й ви, прагнуть обрати професію, пов’язану саме з іноземними мовами. Чим вас привабила медицина?

– Зізнаюся, спочатку я також думала про факультет іноземних мов, але, врешті, медицина переважила, бо ж із медициною в мене в родині пов’язані чи не всі: тато – травматолог, мама – неврологиня, дідусь по маминій ліній також був неврологом, бабуся – аптекарка, дідусь по татовій лінії – ветеринар, і лише бабуся – вчителька англійської мови. Тож у лікарському середовищі я зростала, ця атмосфера для мене змалечку рідна.

– Але й іноземна мова вам згодилася. Як так сталося, що ви вирішили навчатися в англомовній групі?

– Коли була на другому курсі, в нашому деканаті повідомили, що проводитиметься набір в англомовну групу. Вагалася, варто йти туди чи ні. Батьки порадили: «Спробуй, а раптом пройдеш». І я справді пройшла добір, тож тепер навчаюся в англомовній групі.

– Було важко?

– Спочатку було дуже важко. Але поступово звикла й тепер анітрохи не шкодую, що так зробила, адже це новий досвід. Якби навчалася в українській групі, дуже сумніваюся, що читала б книжки англійською мовою, а тепер у мене є доступ до іноземних книжок цілого світу, можу читати все, що забажаю. Не скажу, що досконало володію англійською, але медичну англійську підтягнула досить добре.

– Яку спеціалізацію для себе плануєте обрати в майбутньому?

– Остаточно ще не визначилася. Найбільше мене цікавлять ендокринологія, кардіологія, неврологія та офтальмологія. Можливо, вибиратиму щось з цих напрямків.

– Окрім успішного навчання в університеті, ви ще активно долучаєтеся до громадської діяльності. Зокрема, торік наприкінці листопада зорганізували перший у Тернополі доброчинний студентський бал.

– З першого курсу я співаю у хорі ТНМУ і, по суті, крім цього колективу, донедавна активної участі у позанавчальній роботі не брала. Але на третьому курсі вступила до UMSA – це громадська організація «Українська медична студентська асоціація». Кожен член цієї структури може ініціювати та втілювати будь-які проєкти. Моя одногрупниця Юлія Валігура – локальний президент цієї організації в Тернополі, а я – голова її піар-відділу. Ми ходили до дітей в школи, розказували їм про медицину, відвідували хворих діток у спеціалізованому садочку. Згодом вирішила спробувати щось масштабніше. Спочатку було дуже страшно братися за цю справу. Ціле літо міркувала над тим, зорганізовувати бал, чи ні. Багато людей мене відмовляли, казали, що і спонсорів важко буде знайти, і навчання підтримувати на належному рівні, водночас займаючись проведенням заходу, неможливо. Але мене надзвичайно підтримали мої батьки та сестра Таня, яка також навчається в ТНМУ, на другому курсі медичного факультету. І я вирішила зорганізувати-таки благодійний студентський бал. Чому саме бал? Хоча сама танцювати й не вмію, але танці дуже люблю, крім того атмосфера цього заходу дуже велична. Насамперед, прийнявши рішення взятися за проведення цього дійства, ми звернулися до керівника Центру виховної роботи та культурного розвитку ТНМУ Марти Ігорівни Руденко, яка нас підтримала.

– Усе вдалося, як планували?

– Так, і я цьому дуже рада. Очікувала, звичайно, що прийде трохи більше людей, але й близько 150 для першого разу досить непогано. Ми зібрали майже 50 тисяч гривень, 34 тисячі з яких передали на лікування 18-річного Олега Галаса з Тернопільщини, в якого лімфома Ходжкіна. Взагалі спочатку планували передати кошти для дитячого гематологічного відділення, але, на щастя, на той момент там не було дитини, яка потребувала допомоги, тому купили для відділення лише медичну каталку за 14 тисяч. Про те, що Олег потребує допомоги, я дізналася в інтернеті. Він хворіє другий рік, у нього стався рецидив. У січні на свята саме проходитиме третій курс хіміотерапії, а потім на нього чекає пересадка кісткового мозку. Мама юнака нашій допомозі надзвичайно зраділа.

– Чи взялися б наступного року знову за організацію такого заходу?

– Одразу після балу була впевнена, що ні, адже затратила дуже багато сил та енергії, почувалася виснаженою. Але тепер відпочила, тож, гадаю, що взялася б за це ще раз. Найголовніше – заручитися підтримкою своїх друзів, рідних, близьких. Без допомоги та команди однодумців зробити це неможливо.

– Січень дарує нам цілу низку величних свят. Яке ваше улюблене?

– Мої улюблені свята – Різдво, а також Великдень. Мабуть, як і для кожного християнина. Від святкової нічної Божественної Літургії я просто у захопленні! Не уявляю справжнього свята без неї, адже батьки беруть нас на нічну Службу Божу змалечку, мабуть, років з п’яти.

На Святвечір до нас з Калуша, що на Івано-Франківщині, приїжджає бабуся, мамина мама, й завжди привозить із собою пампушки. Звичайно, готуємо 12 традиційних страв. За день встигаємо все приготувати, адже нас багато. Мама визначає, хто що робить. Я, скажімо, дуже люблю вареники – і їсти, і готувати. Ліпимо їх і з капустою, і з грибами, і з картоплею. До слова, я обожнюю куховарити. Особливо мені вдаються налисники із солодким сиром, які дуже люблю. Буває, приходжу з університету втомлена, стану біля плити – й просто відпочиваю. А на Святвечір готую ще з більшим натхненням, адже цього дня панує особлива атмосфера. Завше чекаємо сходження першої зірки й лише тоді сідаємо за стіл. Кутю їла різну, але мамина смакує понад усе: матуся не дає нічого зайвого – лише пшеницю, мак, мед і горішки. Колядки та щедрівки обожнюємо! У дитинстві із сестрою завжди ходили по хатах співати. Нині колядуємо вдома, в університеті й, звичайно, в церкві. Люблю всі колядки. Особливо до душі «Небо і земля», «Три славнії царі» та «Нова радість стала».

– Чи є у вас власна родинна різдвяна традиція, якої дотримуєтеся роками?

– На різдвяні свята завжди їдемо і до одної бабусі, і до іншої. Спочатку до татових батьків на Рівненщину, там ночуємо, а наступного – до бабусі в Калуш. Це вже справді наша родинна традиція – дуже шаноблива та зворушлива.

– Чи хотіли б, аби колись ваша майбутня сім’я була схожа на родину ваших батьків?

– Звичайно! Мої батьки для мене – найідеальніша сім’я, яка лише може бути. Коли я зорганізовувала бал, було дуже важко знайти спонсорів. Настав момент, що опанував відчай, опустила руки. Тато тоді дуже підтримав мене. Він сказав: «Не хвилюйся. Навіть якщо не знайдеш спонсорів – я тобі допоможу». Справжня родина – то такий надійний тил, де завжди можна знайти розуміння та підтримку. І у мене такий тил є.

Сім’я у нас велика: мама Леся Іллярівна, тато Степан Степанович, я – найстарша, потім – Таня, далі – сестра Софія, яка навчається у сьомому класі, та маленький братик Марчик. 1 січня йому виповнилося чотири рочки. А я народилася день перед тим – 31 грудня.

– Просто чудовий подарунок під ялинку!

– Так, найкращий подарунок для мене на день народження – саме народження мого братика, про якого я мріяла з дитинства. Пригадую, був такий рік, що в кількох моїх однокласників народжувалися братики. І я плакала, просила маму, що теж хочу братика. Потім змирилася з цим. А мрія таки збулася! Якось ми влітку сиділи всі разом (а саме тоді будували хату за Тернополем), мама з татом розмовляли й сказали, що треба на наше нове помешкання купити шість стільчиків. Нас тоді було ще п’ять. Я здивувалася – навіщо шість стільчиків? Батьки промовчали, а наступного дня повідомили, що в нас буде ще братик.

У нас з Марчиком різниця 17 років. Іноді, коли гуляла з ним малесеньким, часто мені казали: «О, який гарний у вас синочок!». Марчик – наш пестунчик, загальний улюбленець.

З Танею ми з дитинства – найкращі подруги. Всюди ходили разом, відвідували різні табори. Вона мене завжди підтримує. Софійка, напевно, наш сімейний геній. Для нас з Танею математика та фізика – щось космічне. Софія ж каже, що математика, фізика, хімія – її улюблені предмети. Обожнює географію, знає столиці всіх країн світу.

– Ви з такою теплотою розповідаєте про своїх братика та сестричок!

– Я насправді часто сварюся на своїх сестер на правах старшої сестри (сміється – авт.). Вони мене, щоправда, не дуже слухають. Але я потім сама прошу вибачення, бо ж не вмію довго ображатися. І не люблю, коли на мене ображаються. Тому стараюся завжди перша миритися.

– Що хотіли б побажати всім у новому році?

– Щоб кожен бодай у різдвяні та великодні свята робив хоча б якусь одну добру справу. Я цього дотримуюся й стараюся нікому не робити нічого поганого. Роби добро – й воно повернеться тобі сторицею.

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Ми – дві планети в зоряних світах.

Зустрілись, посміхнулись, розійшлися.

В твоїх очах не відчай, швидше, страх.

Дай Боже, щоб я в цьому помилився.

Свою орбіту вибудовуєш сама,

Гортаєш карти зоряного неба,

Шукаєш сонце. Видно, не знайшла:

Одні вже зайняті, іншим вже не треба.

Чумацький Шлях прославсь

у безвість з небуття.

У діви ночі – такі холодні гірко-чорні крила.

Розкинула їх вперто й гордо, наче стяг.

І тільки мрія напина твої вітрила.

***

Я нині відпущу свою любов,

Як відпускаю цьогоріч і осінь.

Тече по жилах зазимніла кров.

Твої сліди чи листя вітер носить.

Їх потім позбирає у мішок

Ретельний сторож – добрий сивий муж.

Святий огонь їх зітре в порошок –

То попіл наших зголоднілих душ.

***

Впали слова із рук

Просто на зимний брук,

Повзуть, наче зомбі.

І ворон, а може, крук,

Розкинувши крил бунчук,

Вдає з себе герб у ромбі.

Небесний холодний метал

У світлі ліхтарних жал

Розірветься криком совиним.

І час – той старий вандал –

Націдить тиші бокал,

Згадавши давні

провини.

***

Вітер вирве лист із рук,

Понесе поміж домами,

Вдарить золотом у рами,

І зостанеться за нами

Сто доріг і сто розлук.

Вітер вирве лист із рук.

День – вже вицвілим конвертом

Із моїм ім’ям затертим

(важче жити, ніж умерти)

Впаде на холодний брук.

Ігор ГАВРИЩАК,

доцент кафедри української мови

Євген Плужник (1898-1936) – автор трьох поетичних збірок: «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927), «Рівновага» (упорядкована 1933р., видана після смерті (1948, Аусбург). Остання збірка поета складається з трьох частин, де перша найбільша, підсумовує філософське підґрунтя попередніх видань і закінчується зверненням до сучасників:

Суди мене судом твоїм суворим,

Сучаснику! – Нащадки безсторонні

Простять мені і помилки, й вагання,

І пізній сум, і радість передчасну, –

Їм промовлятиме моя спокійна щирість.

Свою щирість Є. Плужник задекларував у поемі «Галілей» («Дні»): «Що я можу про себе сказати ще? Бути щирим – не всім зуміти!». Там же він описує своє життя:

А живу я на поверсі шостому,

І живу від доби до доби,

І живу я, звичайно, по-простому

Так, аби…

Раз на тиждень виходжу з дому,

Одягнувши пальтисько руде,

Повз вітрини тягну утому,

Куди шлунок усіх веде:

Ставлю явку на біржі праці…

Й знов вертаюсь у свій куток,

Де без сну на твердому матраці

Передумано стільки думок,

Що коли підійду серед ночі

До знайомого добре вікна,

Бачать болем засмучені очі

Тишину до останнього дна!

Образ «тишини» в поезії Євгена Плужника відіграє дуже важливу роль. Він відповідає характерові поета («Я тихенький, тихенький… Тихіш од трави», виступає символом гармонії космосу («Галілей») та творчості («Серце, серце моє! Навчись тишини»).

До першої своєї збірки «Дні» поет обрав епіграфом слова П.Тичини: «Як страшно! Людське серце до краю обідніло», які стали моральною домінантою його поезії, де образ серця – наскрізний.

Значну частину збірки складає так званий розстрільний цикл. Григорій Косинка жартував: «Так розстріляти, як Євген Павлович, ніхто не може». Насправді кровопролиття викликало в поета невимовний біль. Він, як справжній гуманіст, перебирав біль інших на себе:

Для вас, історики майбутні,

Наш біль – рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про натхненні свята,

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята, –

– Агов!

Якийсь дідок нудний напише, –

Війна і робітничий рух…

О тихше!

Біль не вщух!

Ідеал поета – майбутнє «родючих вільних нив», але він прозирає в це майбутнє з тривогою:

Притулив до стінки людину,

Витяг нагана…

Придивляйсь, дітлоха, з-за тину, –

Гра бездоганна!

Потім їли яєшню з салом,

До синців тисли Мотрі груди…

О. минуле! Твоїм васалам

І в майбутньому тісно буде!

Поет передбачає невмирущість васалів. Саме вони творили жахливу буденну реальність тогочасної доби: «Притулив до стінки людину, Витяг нагана… Потім їли яєшню з салом…». Яка ж моторошна правда людської деградації! Навчивши серце «тишини», Є. Плужник принципово відмовляється від поділу на «винних» і «правих», заперечує моральне право будь-кого на вбивство:

Сідало сонце. Коливалися трави.

Порахував кулі, – якраз для всіх!

А хто з них винний, а хто з них правий! –

З-під однакових стріх.

Не схибить куля, –

не стогнатимуть довго.

Подивилися, – поле! Ромен з трави…

Передній, мабуть, ходив, – так човгав:

Черевики скривив.

Сховалося сонце. Сутеніло помалу.

Час би й росі!

А хтось далеко десь генералу:

– Усі.

Максим Рильський про поезію збірки «Дні» писав: «Як той дзвін, що мертвих оплакує, живих скликає, оплакує вона тих, хто впав на шляху, і закликає тих, хто ще йде, не спинятись, не падати, а й упавши, вірити у всесвітню Мекку».

Поезію другої збірки «Рання осінь» Євген Плужник трактує як вияв передчасної дозрілості своїх думок. Вона сприймається як поетичний щоденник різних станів душі поета, який навчився дивитися на світ «спокійними очима»:

Місто мале. На дзвіницю злісти,

– Видко жита й хутори сусідні.

Виконком, аптека й канцелеристи…

Всі знайомі, всі рідні.

Житиму тихо. Як осінь гарна, –

Біля воріт надвечір сидіти…

Просто – площа базарна,

А на ній собаки та діти…

Знаю, як мало людині треба.

Спогадів трохи, тютюн, кімната…

Інколи краєчок неба.

… Симфонія дев’ята…

Учителями поета в збірці виступають природа («Вчись у природи творчого спокою…) та книги («Мудрість мудрих…), які сприяють його «росту»:

Цвітуть думки, а на слова скупіше…

Я знаю сам – росту. Міняю лист.

… Нехай, кому не ліньки, пише,

Що от, мовляв, запеклий песиміст…

Я ж почуваю так: скажу – бо мушу! –

Хоч щось своє, несказане ніким;

Коли рядкам якимсь звіряти душу, –

Тільки таким!

А там, нехай, кому не ліньки, пише,

В словах нудьгу розводячи густу…

Цвітуть думки і на слова скупіше…

Росту.

Сама назва третьої поетової збірки «Рівновага» мовить про її пошуки в зображені двох різних начал, які є нерозривними й потребують гармонізації. В інтимній ліриці – це любов, як сфера духу та тілесна пристрасть:

По той бік пристрасті народжується ніжність.

О, спрага вуст! Гарячий поклик тіл!

Воістину прекрасен їх приділ –

По той бік пристрасті навіювати ніжність.

Чого ж ти ждеш? Лишилося так мало!

Розкрий обійми, наче помах крил, –

Лети й лети! Це ж те, що статись мало…

По той бік пристрасті – байдужості приділ.

У творчості – це простота і пишність:

День відшумів. Померкли в далині

Гір снігових блідо-рожеві перса…

Базар безлюдніє. Давно пора й мені

З крамнички затхлої цього старого перса,

Від чару цих побляклих килимів…

Що коли б я, чи інший хто, зумів

Такої простоти і пишності такої

В рядках своїх віршових досягти?

… багато б ти

Чудес тоді… накоїв!

І найскладніший пошук метафізичної рівноваги душі та тіла:

Я натомився вічно знати

В собі самому двійника…

Душе! обридлива яка ти!

І непримирлива яка!

Я марно злагоди чи згоди

З тобою сподівавсь дійти, –

Як тінь, недомисел природи,

Мене перекривляєш ти!

І що ясніший я, то мушу

Усе темнішу тінь тягти…

Душе! (якщо я маю душу)

Яка непереможна ти!

Такою ж непереможною, як душа в поезії Євгена Плужника є свобода. Тож не дивно, що поет був приречений сталінщиною на тривале посмертне забуття. І лише в наш час тихого й щирого Є. Плужника визнано одним з найвидатніших українських поетів ХХ століття.

Роман ЛАДИКА,

доцент ТНМУ

8 січня відзначатиме ювілейний день народження ветеран ТНМУ, кандидатка біологічних наук Розалія Євгенівна НЕЧАЙ.

Вельмишановна Розаліє Євгенівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

Після закінчення біологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, восьми років практичної роботи шкільною вчителькою та методисткою Тернопільського інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, у медуніверситеті імені І.Я. Горбачевського Ви успішно пройшли 37-літній трудовий шлях викладачки підготовчого відділення, викладачки та старшої викладачки кафедри біології, а останні шість років – старшої викладачки кафедри фармакогнозії з медичною біологією та генетикою. Цінуємо Ваш внесок в оптимізацію навчального процесу, становлення й розвиток фармацевтичного факультету.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають та щиро шанують Вас як відомого науковця, досвідченого педагога й виховательку студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Цінуємо Вашу активну громадську діяльність, зокрема, як профорга кафедри, членкині комісії з роботи з дітьми профкому працівників інституту, кураторки студентських груп, членкині бюро первинної організації товариства «Знання».

Ваша професійна та громадська діяльність відзначена медаллю «Ветеран праці», подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, жіночність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановна Розаліє Євгенівно, доброго здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, активного та щасливого довголіття.

Нехай добром наповнюється хата,

Достатком, щирістю і сонячним теплом,

Хай буде вірних друзів в ній багато,

Прихильна доля огорта крилом!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

13 січня відзначатиме ювілейний день народження доцентка кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії ТНМУ Валентина Олександрівна ЛИХАЦЬКА.

Вельмишановна Валентино Олександрівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, а згодом після трьох років практичної лікарської роботи успішно пройшли понад 45-літній трудовий шлях старшої лаборантки, заочної аспірантки, асистентки, доцентки кафедри пропедевтичної терапії, доцентки кафедри клінічної фармації, а останні три роки – доцентки кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас як одну з талановитих випускниць другого покоління, відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-терапевта, досвідченого педагога і виховательку студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Цінуємо Вашу активну громадську діяльність, зокрема, як депутата обласної ради, членкині загальноінститутської групи народного контролю, завучки, відповідальної за лікувальну роботу кафедри, лекторки товариства «Знання», кураторки студентських груп, профорга кафедри.

Ваша професійна та громадська діяльність відзначені подякою та медаллю МОЗ України «За вагомі досягнення у професійній діяльності та багаторічну сумлінну працю», грамотами обласної та міської рад, обласного й міського управлінь охорони здоров’я, подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, жіночність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановна Валентино Олександрівно, доброго здоров’я, невичерпного творчого натхнення, нових успіхів у Вашій благородній діяльності, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, активного та щасливого довголіття.

Нехай здоров’я, радість і достаток

Сипляться, немов вишневий цвіт,

Хай малює доля з буднів свято

І дарує Вам багато літ!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

14 січня відзначатиме ювілейний день народження доцентка кафедри терапії та сімейної медицини ННІ післядипломної освіти ТНМУ Світлана Євгенівна ШОСТАК.

Вельмишановна Світлано Євгенівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, а згодом після навчання в інтернатурі, магістратурі, аспірантурі на кафедрі факультетської терапії успішно пройшли понад 16-літній трудовий шлях: спочатку асистентки, а останні 13 років – доцентки кафедри терапії та сімейної медицини ННІ ПО.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас як одну з талановитих випускниць другого покоління, відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-терапевта, досвідченого педагога за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Активною є Ваша громадська діяльність, зокрема, як завучки, відповідальної за наукову роботу кафедри, секретаря вченої ради ННІ післядипломної освіти.

Ваша професійна та громадська діяльність відзначені грамотами й подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, жіночність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановна Світлано Євгенівно, міцного здоров’я, невичерпного творчого натхнення, нових успіхів у Вашій благородній діяльності, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, довгих років радісного та щасливого життя.

Хай сміється доля, мов калина в лузі,

У родиннім колі, серед вірних друзів.

Хай крокують поруч вірність і кохання,

Хай здійсняться мрії і усі бажання!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

19 січня відзначатиме ювілейний день народження ветеран ТНМУ Арія Михайлівна ДОБРОВОЛЬСЬКА.

Вельмишановна Аріє Михайлівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

Після закінчення Львівського державного університету імені Івана Франка, 14 років практичної роботи шкільною вчителькою, у медуніверситеті імені І.Я. Горбачевського Ви успішно пройшли понад 32-літній трудовий шлях старшої лаборантки: спочатку кафедри психіатрії, згодом – кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології, виконували одну з найважливіших ділянок роботи – організаційного забезпечення навчального процесу, проведення висококваліфікованих наукових досліджень.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових обов’язків.

Ваша професійна діяльність відзначена медаллю «Ветеран праці», подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування.

Бажаємо Вам, вельмишановна Аріє Михайлівно, доброго здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, людського тепла, душевного спокою, добробуту, родинного благополуччя й затишку, активного та щасливого довголіття.

Бажаємо щастя, здоров’я і сили,

Щоб довгі літа плечей не схилили,

Щоб спокій і мир панували на світі,

Щоб радість знайшли Ви в онуках і дітях!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

21 січня відзначатиме ювілейний день народження доцентка кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами ТНМУ Інна Станіславівна ІЩУК

Вельмишановна Інно Станіславівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, а згодом після трьох років практичної лікарської роботи успішно пройшли понад 40-літній трудовий шлях: спочатку асистентки, а останні 30 років – доцентки кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають й щиро шанують Вас як одну з талановитих випускниць першого покоління, відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-інфекціоніста, досвідченого педагога й вихователя студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, вагомий внесок у реформування навчального процесу відповідно до європейський стандартів, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Активною є Ваша громадська діяльність, зокрема, як кураторки студентських груп, лекторки товариства «Знання», завучки кафедри.

Ваша професійна та громадська діяльність відзначені грамотою обласного комітету медичних працівників, грамотами та подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, інтелігентність, жіночність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановна Інно Станіславівно, доброго здоров’я, невичерпного творчого натхнення, нових успіхів у Вашій благородній діяльності, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, довгих років радісного та щасливого життя.

Нехай здоров’я, радість і достаток

Сипляться, немов вишневий цвіт,

Хай малює доля з буднів свято

І дарує Вам багато літ!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

26 січня відзначатиме ювілейний день народження ветеран ТНМУ Інна Леонідівна СТАДНИК

Вельмишановна Інно Леонідівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

Після закінчення Харківського інституту культури, 18 років роботи за фахом у стінах Тернопільського медичного університету Ви успішно пройшли 25-літній трудовий шлях старшої бібліотекарки, бібліотекарки першої категорії одного з найважливіших підрозділів вищого навчального закладу – бібліотеки.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових обов’язків.

Ваша професійна та громадська діяльність відзначені медаллю «Ветеран праці», подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування молодими працівниками.

Бажаємо Вам, вельмишановна Інно Леонідівно, доброго здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, людського тепла, душевного спокою, добробуту, родинного затишку, щасливого довголіття.

Хай стелиться життя розмаєм

І хилить щастя повен цвіт,

Ми від душі бажаєм

Здоров’я міцного і многая літ!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

27 січня виповнюється 70 років професорові кафедри хірургії факультету післядипломної освіти ТНМУ Володимиру Броніславовичу ГОЩИНСЬКОМУ

Вельмишановний Володимире Броніславовичу!

Сердечно вітаємо Вас з 70-літтям!

У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, а згодом після 14 років практичної хірургічної роботи, захисту кандидатської дисертації успішно пройшли 33-літній трудовий шлях: спочатку асистента, доцента кафедри факультетської хірургії, доцента кафедри хірургії ФПО, згодом – завідувача кафедри поліклінічної справи і сімейної медицини, завідувача кафедри хірургії ФПО, які впродовж 15 років очолювали; тепер – професора кафедри хірургії ФПО.

Свідченням багатогранності Вашого таланту є періоди роботи за виробничою необхідністю заступником декана ФПО, заступником проректора з лікувальної роботи, виконувачем обов’язків головного лікаря студентської поліклініки,

Колектив університету глибоко поважає й щиро шанує Вас як одного з талановитих випускників першого покоління, відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-хірурга, досвідченого педагога та вихователя студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Усім пам’ятна Ваша активна громадська діяльність як члена спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій ТНМУ та Буковинського медуніверситету, члена редколегій трьох науково-практичних журналів, голови ЛКК університету.

Ваша професійна й громадська діяльність відзначені Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, грамотами обласної адміністрації, обласного управління охорони здоров’я, грамотами та подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів

Бажаємо Вам, вельмишановний Володимире Броніславовичу, доброго здоров’я, невичерпного творчого натхнення, нових успіхів у Вашій благородній діяльності, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, активного та щасливого довголіття.

Хай злагода буде, хай буде любов,

Хай тисячу раз повторяються знов

Хороші, святкові і пам’ятні дні,

Хай сонце всміхається Вам у житті!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

27 січня відзначатиме ювілейний день народження завідувачка гуртожитку №2 ТНМУ Оксана Володимирівна БОДНАРЧУК

Вельмишановна Оксано Володимирівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

Після тривалого періоду роботи на виробництві у стінах університету Ви пройшли майже восьмилітній трудовий шлях: спочатку каштелянки, а впродовж останніх шість років – комендантки, завідувачки гуртожитку № 2.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, організаторський талант, вміння працювати з людьми, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Ваша праця відзначена подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування молодими працівниками.

Бажаємо Вам, вельмишановна Оксано Володимирівно, міцного здоров’я, невичерпної енергії, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, довгих років радісного, щасливого життя.

Хай на життєвій Вашій довгій ниві

Росте зерно достатку і добра,

Щоб Ви були здорові і щасливі,

Щоб доля тільки світлою була!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

1 лютого відзначатиме ювілейний день народження ветеран ТНМУ, доцентка Марія Олексіївна ЛЕМКЕ

Вельмишановна Маріє Олексіївно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, успішно пройшли майже 40-літній трудовий шлях: спочатку аспірантки кафедри патологічної фізіології, згодом – асистентки, доцентки кафедри пропедевтики внутрішньої медицини, а останні понад п’ять років доцентки кафедри фармакології з клінічною фармакологією.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас як одну з талановитих випускниць першого покоління, відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-терапевта, досвідченого педагога та вихователя студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Цінуємо Вашу активну громадську діяльність, зокрема, як лекторки товариства «Знання», кураторки студентських груп.

Ваша професійна й громадська діяльність відзначені медаллю «Ветеран праці», подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки і є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів

Бажаємо Вам, вельмишановна Маріє Олексіївно, доброго здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, активного та щасливого довголіття.

Бажаємо щастя, здоров’я і сили,

Щоб довгі літа плечей не схилили,

Щоб спокій і мир панували на світі,

Щоб радість знайшли Ви в онуках і дітях!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

4 лютого відзначатиме ювілейний день народження ветеран ТНМУ Валентина Вікторівна ПАВЛІКОВСЬКА

Вельмишановна Валентино Вікторівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

Після закінчення педіатричного факультету Чернівецького медінституту, чотирьох років практичної лікарської роботи у стінах Тернопільського медуніверситету Ви успішно пройшли понад 22-літній трудовий шлях: спочатку клінічної ординаторки, асистентки, а останні 9 років – доцентки кафедри педіатрії, згодом кафедри поліклінічної справи та сімейної медицини.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають й щиро шанують Вас як талановитого науковця, висококваліфікованого клініциста-педіатра, досвідченого педагога та вихователя студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Активною була Ваша громадська діяльність, зокрема, як кураторки студентських груп, завучки кафедри.

Ваша професійна та громадська діяльність відзначені грамотами й подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, жіночність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановна Валентино Вікторівно, зміцнення здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, добробуту, людського тепла, душевного спокою, благополуччя й затишного життя.

Нехай добром наповнюється хата,

Достатком, щирістю і сонячним теплом,

Хай буде вірних друзів в ній багато,

Прихильна доля огорта крилом!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

Тернопільська університетська лікарня нині готується до переходу на нову систему фінансування в рамках медичної реформи. Основні заходи щодо реорганізації згідно з вимогами Міністерства охорони здоров’я України про переведення лікувальних закладів у комунальні неприбуткові підприємства та за підключенням до системи eHealth уже проведено. Про важливість реформи, страхову медицину, а також про зміни, які відбулися в лікувальному закладі за останні роки, ведемо розмову з генеральним директором (головним лікарем) КНП «Тернопільська університетська лікарня» Василем Бліхарем.

– Підсумовуючи 2019 рік, яким він був для лікарні?

– Запрацював кардіохірургічний блок. Модернізували й покращили роботу лабораторної служби, доукомплектували обладнання й надалі це робимо. Провели роботи з покращення благоустрою, капітальні та поточні ремонти у відділеннях. Впровадили нові технології у відділеннях хірургічного та терапевтичного профілів.

– Власне, якщо мовити про кардіологічний центр, який вважають найпотужнішим у Західній Україні, то чи багато пацієнтів звертаються та які операції там проводять?

– Робимо весь спектр кардіохірургічних втручань на відкритому серці із застосуванням апарата штучного кровообігу, протезування клапанів, коронарне шунтування тощо. За 2019 рік провели майже 300 операцій. Це дуже потужний показник, адже ледь не щодня відбувається оперативне втручання.

– Крім того, знаю, що торік в ортопедичному відділенні провели 1900 оперативних втручань.

– Такі показники у нас щорічні. Кількість оперативних втручань в ортопедії, офтальмології зростає з кожним роком, адже впроваджуємо нові технології, до нас їдуть люди з усієї України.

– Про що це свідчить?

– Насамперед про якість медичних послуг, про авторитет і спроможність наших фахівців. А також про доступність послуг, які можемо надати, адже обмежень у нас немає. Політика адміністрації полягає в тому, що кожен, хто прагне лікуватися в нашій лікарні, безперешкодно це може зробити.

– Коли кажемо, що «гроші йдуть за пацієнтом», то наскільки це виправдано для лікувального закладу?

– Якщо мовити про нашу лікарню, то ситуація, коли «гроші йдуть за пацієнтом», для нас, мабуть, найвигідніша. Адже нині університетська лікарня володіє найширшим спектром медичних технологій, можемо лікувати ледь не всі нозології, які зустрічаються в Україні. Як це вплине на загальну мережу – питання неоднозначне. Гадаю, що із впровадженням системи медичних послуг, стикнемося із серйозними труднощами на периферії. Втім, треба розуміти, що реформа ніколи не закінчується. Це – динамічний процес і однозначних рішень немає. Світ це вже давно пройшов. Потрібно брати моделі найбільш прийнятні та фінансово вигідні й враховувати спроможність держави й споживчого ринку, адже люди медичну послугу споживають. А чи в стані вони оплачувати ці послуги?!

– Як ставитеся до страхової медицини?

– Цілком позитивно. Бісмарк (Отто фон Бісмарк – німецький державний та політичний діяч, – прим. авт.), коли запроваджував страхову медицину, то стикнувся із ситуацією: шахтарі хворіли, помирали, бо лікарі їх безкоштовно не лікували. Він вирішив: якщо роботодавець наймає на роботу людину, повинен співфінансувати лікування. Тож створив лікарняну касу, в яку платив і роботодавець – власник шахти, і шахтар. За ці кошти лікувалися пацієнти. Всі моделі, які нині вибудовує та чи інша владна команда в Україні, так чи інакше прийдуть до бюджетно-страхової медицини. Оптимальний варіант – німецька модель бюджетно-страхової медицини, яка, зрештою, впроваджена по всій європейській спільноті, крім Великої Британії, де є державне страхування, та країн Скандинавії, де – комбіноване страхування.

– Наскільки взагалі важливо було реформувати медичну галузь?

– Нам потрібно було реформувати охорону здоров’я й доводити її до цивілізованого стану ще 1991 року. Бо, починаючи щоразу цю реформу по-новому й щоразу нічого не роблячи, прийшли до того, що маємо зараз. А що маємо? У стаціонарі за все платить пацієнт – даємо хіба стіни, лікаря й щось із можливостей бюджету як державного, так і місцевого. Якщо мовимо про серйозні речі, то вони лягають на людину, і це неприпустимо. Тому, з одного боку, є «переспрямування» цього негативу на лікарню, а з іншого – лікар нині найменш захищена особа в нашому суспільстві з найнижчим рівнем благополуччя та заробітної платні. Тому моє бачення – це бюджетно-страхова медицина як найбільш оптимальний та ефективний варіант.

Розмову вела Ірина КОШІЛЬ

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

«Перша пацієнтка – однокурсниця, але вона про це не знає»

Беззубий у 38 років

Мар’яна СУСІДКО

На шпальтах нашої газети започатковуємо нову рубрику, де розповідатимемо про найцікавіші випадки, які трапляються в практиці наших лікарів. Особливі, незвичні, кумедні трагічні, їх у кожного лікаря за роки практики – чимало. Сьогодні з нами ділиться історіями недуг своїх пацієнтів лікарка-гематологиня Рената Вибирана. Відразу зазначу: в жодному випадку не називаємо особистих даних пацієнтів, а лише перебіг хвороби.

Мар’яна СУСІДКО

Лариса ЛУКАЩУК

Лілія ЛУКАШ

Лариса ЛУКАЩУК

Секрет мого успіху в тому, що я ніколи

не падаю духом. Особливо на людях».

Ернест Гемінгуей

Антоніна ПРИШЛЯК,

професорка ТНМУ

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

27 січня докторові медичних наук, професорові кафедри хірургії навчально-наукового інституту післядипломної освіти ТНМУ, авторитетному вченому, хірургу вищої кваліфікації Володимиру Броніславовичу Гощинському – сімдесят. Усі, хто знає його, скажуть: він переступає цей життєвий рубіж легко, з оптимістичним поглядом у майбутнє, жартуючи, що сімдесят – це молодість зрілого віку.

«Моє дитинство було щасливим та яскравим»

«У Донбасі ніхто навіть гадки не мав називати нас бандерівцями»

«Радів, що моя робота не припаде десь на полиці пилом»

«Очолив кафедру, яка згодом стала, по суті, першою ластівкою сімейної медицини в Україні»

«Тішуся, що моє прізвище має продовження»

Лариса ЛУКАЩУК

Розмову вела Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Ніна ЗАГУРСЬКА,

асистентка кафедри онкології, променевої діагностики

і терапії та радіаційної медицини

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Роман ЛАДИКА,

доцент ТНМУ

У творчому доробку завідувача кафедри загальної гігієні та екології Миколи Кашуби – зокрема, книга «Думи мої…». Автор каже, що його власні думки, можливо, комусь здаватимуться не позбавленими не лише здорового глузду, а й новизни, оригінальності та дотепності. З цього видання пропонуємо сьогодні читачам деякі влучні висловлювання Миколи Олексійовича.

Немає в світі більш гіркої насолоди, ніж життя.

Ми в цьому житті зазвичай платимо в двох випадках – за задоволення та за помилки.

Не лише жертви вимагають справедливості, але й справедливість вимагає жертв.

Постійна допомога людині подібна до милиць. Вона здатна зробити зі здорової людини інваліда.

Справжній розум видно завжди, а справжню хитрість – ніколи.

Хобі – це дитячі іграшки для дорослих.

Храм мудрості будується на фундаменті з помилок.

Хто ніколи не був закоханий – ображений долею. Хто закохався – обдурений долею. Хто втратив кохання – покараний долею.

Чоловіки завжди шукають бозна-що, а одружуються чортзна з ким.

Краще не мати нічого, крім надії, ніж мати все, крім надії.

Криза в медицині – це або туди, або сюди. Криза в економіці – це і ні туди, і ні сюди.

Людина приймає рішення, а Бог їх погоджує.

Хвороба – це корисна реакція організму, метою якої є запобігти та захистити нас від найгіршого. Вона не ворог, а лише посланець, який приніс погану звістку. Знищивши посланця поганої звістки, біди не уникнути (не із симптомами боротися треба, а з причинами, які недугу породжують).

Усім не сподобаєшся. Халва – і та всім не подобається. А ми всі аж ніяк не цукор.

Хто скаржиться на проблему, той скаржиться на себе.

У дитинстві людина слухається батьків, в юності – гормонів, у зрілості – розуму, у старості – хвороби.

Ніщо так не дратує жінку після 30 років, як дзеркало, і ніщо не викликає в неї такого смутку, як власна світлина десятирічної давності.

Завдяки інтернету людство дізналося, як багато у світі бажаючих задовольнити свої нагальні фізіологічні потреби – висловитися, виписатися і т. д., тобто звільнитися від усього того, що сфінктери вже не в змозі тримати.

Істина – це те, що є насправді, а не те, в чому ви переконані.

Микола КАШУБА,

професор ТНМУ

Колектив кафедри медичної біохімії

Яніна ЧАЙКІВСЬКА,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Микола КАШУБА,

завідувач кафедри загальної гігієни та екології ТНМУ, професор

Пряма мова:

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

4 лютого відзначила ювілейний день народження керівниця навчально-наукового інституту медсестринства, доцентка кафедри клінічної імунології, алергології та загального догляду за хворими ТНМУ, докторка педагогічних наук Світлана Олександрівна ЯСТРЕМСЬКА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

8 лютого відзначає ювілейний день народження інженерка-технологиня першої категорії поліграфічного відділу видавництва «Укрмедкнига» ТНМУ Оксана Юріївна СЕНЧУК

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

9 лютого відзначатиме ювілейний день народження доцентка кафедри акушерства та гінекології №2 ТНМУ Інна Володимирівна КОРДА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

13 лютого виповнюється 75 років доцентові кафедри загальної гігієни та екології ТНМУ Костянтинові Олександровичу ПАШКУ

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

13 лютого виповнюється 80 років від дня народження професорові кафедри громадського здоров’я та управління охороною здоров’я ТНМУ Олександрові Макаровичу ГОЛЯЧЕНКУ

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

16 лютого виповнюється 60 років завідувачу кафедри медичної фізики, діагностичного та лікувального обладнання ТНМУ, докторові технічних наук Юрію Ароновичу РУДЯКУ

Ректорат і профком ТДМУ імені І.Я. Горбачевського

Працівники кафедри медичної фізики, діагностичного та лікувального обладнання

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

У медицину Олександра Олещук прийшла за покликом серця, але гени, як кажуть, взяли своє. Донька відомої на Тернопіллі фармацевтичної династії Перегінців продовжила справу своїх батьків, поєднавши у своєму житті дві сфери – медицину та фармацію. Так розпочався її шлях у фармакологію, в якій Олександра Михайлівна досягнула чималих висот. Завідувачка кафедри фармакології з клінічною фармакологією ТНМУ, професорка, голова експертного комітету з відбору та використання основних лікарських засобів МОЗ України, авторка та співавторка понад 300 навчально-методичних і наукових публікацій, двох патентів на винахід, підручника та шести навчальних посібників з фармакології та лікарської рецептури. Але попри всі ці досягнення, Олександрівна Михайлівна не втомлюється вчитися, освоювати сучасні науки, продукувати нові ідеї та вважає, що її успіх це й заслуга рідних людей – батьків, наставників і родини.

«Перше причастя мені та сестрі Оксані таємно 1977 року дав владика Івано-Франківський Софроній Дмитерко»

«Мені було все цікаво – самій фасувати, спостерігати, які відпускають ліки, які умови їх зберігання»

«Школа Миколи Скакуна – своєрідний бренд вітчизняної фармакологічної науки»

«Подорожувати екстремальною трасою, коли на навігаторі не відстежується шлях, цікаво й захоплююче»

Лариса ЛУКАЩУК

Яніна ЧАЙКІВСЬКА.

Фото автора

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

За підсумками минулого календарного року студент першого курсу медичного факультету Максим Левицький здобув відзнаку серед студентської спільноти ТНМУ ім. І. Горбачевського в номінації «За вагомі досягнення у спорті». Максим брав участь і досягнув успіху в таких численних змаганнях, як чемпіонат України з кікбоксингу WTKA серед юніорів (I місце), чемпіонат ФСТ «Україна» з кікбоксингу WTKA серед юніорів (І місце), відкритий кубок України з кікбоксингу WAKO серед юніорів (І місце), Unified World Championship WTKA (ІІ місце), відкритий чемпіонат Тернопільської області з ММА (І місце), відкритий чемпіонат Тернопільщини з кікбоксингу ISKA (І місце), Всеукраїнський турнір найсильніших кікбоксерів України WTKA (І місце), чемпіонат України з кікбоксингу WTKA серед юніорів (І місце).

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Роман ЛАДИКА,

доцент ТНМУ

Яніна ЧАЙКІВСЬКА,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

– Що пропонуєте для того, щоб теорія більше підкріплювалася практикою?

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Юлія КРИКАВСЬКА,

студентка навчально-наукового інституту

медсестринства ТНМУ

Узагалі

Кілька

Лілія ЛУКАШ,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

1. Незначні мутації в нейрамінідазі та гемаглютиніні називаються антигенним дрейфом. Такі зміни властиві всім типам грипу й не провокують пандемії, відсоток ускладнень і тим більше – летальних вислідів дуже малий. Це зумовлено тим, що колективний імунітет вже знайомий зі штамом і здатний йому протидіяти навіть у такому, варіабельному виді.
2. Кожні 20-30 років, іноді й раніше (через 10-15 років), вірус мутує, значно змінюючи свою поверхневу антигенну структуру. Найчастіше кардинально модифікується гемаглютинін, рідше – нейрамінідаза. Подібна трансформація робить вірус «невидимим» для імунної системи та загрожує швидким його розповсюдженням, серйозними ускладненнями й високим відсотком летальності. Механізм мутації вивчається, але висновки досі суперечливі, очевидно, що вірус змінюється швидше, ніж збираються клінічні, статистичні та епідеміологічні дані.

• гостре захворювання або загострення хронічного захворювання в день вакцинації;
• алергія на білок курячих яєць;
• алергічні реакції на інші компоненти препарату;
• тяжкі алергічні реакції на попереднє щеплення конкретним препаратом.

Василь КОПЧА,

професор кафедри інфекційних хвороб

з епідеміологією, шкірними

і венеричними хворобами ТНМУ

«Тільки дуже прошу вас – не пишіть про мої нагороди й не хваліть мене»,– в цих словах весь Михайло Антонович Андрейчин. Надзвичайно шляхетний, виважений, тактовний і, незважаючи на високі звання й вагомі здобутки, дуже скромний. Зізнається сам, що в наукових пошуках не визнає субординації та обожнює критику, від якої лише виграє. Приклад справжнього науковця, який досягнув успіху завдяки важкій праці та відданості своїй справі. Якби лише просто перелічувати усі досягнення академіка Михайла Андрейчина, довелося б відвести на це не одну газетну шпальту. Тож залишимо цифри та звіти Вікіпедії, а вам пропонуємо насолодитися неповторною живою бесідою з Михайлом Антоновичем, якому 22 лютого виповнюється 80!

«З інфекційними хворими працюю 55 років»

«Батьки прищепили любов до праці та книг»

«Пересівав мікроби й… розмовляв з ними»

«Відкриття в науці надихають на нові подвиги»

«Щомісяця телефонують з видавництв і пропонують перевидати книгу»

«Приємно, що сини вибрали медицину»

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА

Анна СТАХУРСЬКА

Мар’яна СУСІДКО

Про навчання

Про роботу

Про медсестер

Про пацієнтів

Про родину

Про захоплення

Мар’яна СУСІДКО

Ірина КОШІЛЬ

Коли він в операційній, світ на мить зупиняється, є лише хворий, якого потрібно врятувати. Понад дві з половиною тисячі операцій, деякі з них – унікальні. Це під силу лише йому. В Одесі він став місцевою знаменитістю, тепер рятує серця мешканців Тернопільщини. Все це про кардіохірурга, доктора медичних наук Романа Лекана. Півтора року тому він переїхав до Тернополя й став одним з першопрохідців кардіохірургічного центру в університетській лікарні. За плечима в нього 30-літній досвід у дитячій кардіохірургії.

Мар’яна СУСІДКО

Корисні поради

Лариса ЛУКАЩУК

Унікальний засіб для травного тракту

Лікувальні властивості бананової шкірки

Банановий чай знизить холестерин

Підготувала Лілія ЛУКАШ

Інформацію надала кафедра української мови

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Витяг з Порядку акредитації громадських спостерігачів на виборах ректора Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України

Витяг з Порядку акредитації засобів масової інформації на виборах ректора Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України

Витяг з Порядку організації роботи спостерігачів від кандидата на виборах ректора Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України

1. Первинний огляд і розширені реанімаційні дії в немовлят та дітей. Інструктори: Ольга Дутчак (Тернопіль), Емілія Бурбела (Тернопіль), Ярослав Борисенко (Суми).
2. Особливості надання допомоги пацієнтам з інсультом на догоспітальному етапі (на основі курсу ASLS). Інструктори: Віталій Крилюк (Київ), Галина Цимбалюк (Тернопіль).
3. Розширені реанімаційні заходи в дорослих, післяреанімаційна підтримка (огляд критичного пацієнта). Інструктори: Ольга Прохоренко (Тернопіль), Антоніна Черватюк (Тернопіль), Юрій Денисюк (Тернопіль).
4. Первинний огляд і швидка евакуація постраждалого з транспортного засобу. Інструктори Рітіс Малашаускас (Литва), Анатолій Каленюк (Луцьк).

1. «У квадраті»: виклик в амбулаторію сімейного лікаря до двійні віком один місяць. Діти захворіли на кір (заразилися від мами) й були різного ступеня тяжкості, що потребувало різного екстреного втручання до часу шпиталізації. Конкурс відбувався в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини у с. Білокриниця Кременецького району.
2. «Breaking bad»: виклик у готель до юнака, в якого стався інфаркт на тлі вживання кокаїну. В номері також була неповнолітня сестра в стані алкогольного сп’яніння. Слід зауважити, що фігурантами цього конкурсу були студенти-актори театру-студії нашого університету Станіслав Духній та Захар Онищук.
3. «Протеїн»: у спортивному залі хлопець під час тренувань засудомив і доки приїхала бригада ЕМД, сталася раптова зупинка кровообігу. В процесі реанімаційних заходів з’ясувалося, що юнак задля «ефективнішої» підготовки до змагань передозував препарати калію, які входять до складу спортивного харчування.

4. «Медовий місяць» – виклик до майже 40-річного чоловіка, з приводу раптового падіння у ванній кімнаті. В процесі обстеження з’ясувалося, що в пацієнта інсульт, завуальований під травму грудної клітки. Конкурс проходив на базі готелю «Панорама».
5. «Флешмоб»: фізична витривалість і практичні маніпуляціі: імобілізація пацієнта на щиті + конікопункція/конікотомія + постановка довенного катетера + тести з базової реанімації. Учасники пересувалися поверхами будівлі Кременецької РДА та райради.
6. «Янгол»: молода пара, святкуючи день закоханих, подорожувала на параплані, зачепилася за дерево й упала на землю, смертельно травмуючи «інструктора» – йому відсікло голову. Дівчину необхідно було знайти, адже вона випала за кілька десятків метрів від хлопця.

7. «Карти»: необхідно було з 10 частин скласти алгоритм реанімації щойно народженого двом учасникам бригади (без можливості комунікації).
8. «НП»: конкурс з масовим ураженням, який відбувався на території унікальної архітектурної пам’ятки – замку в Білокриниці. Там зараз розташований Кременецький лісотехнічний коледж. За легендою, в одній з навчальних аудиторій провалилася підлога й частина учнів опинилася в завалі. Інша безпечно покинула аудиторію разом з викладачем. На місці працюють рятувальники та поліція. На цей виклик прибувало відразу дві бригади ЕМД. Постраждалих рятувальники почергово виносили в безпечну зону, де працювали медики. Необхідно було зорганізувати надання допомоги, провести медичне сортування та надати допомогу пріоритетним постраждалим. На цьому конкурсі оцінювали наявність у команд засобів для проведення сортування, якими вони звично користуються у своїх Центрах ЕМД, комунікація, командна взаємодія, вміння провести медичне сортування, визначити пріоритетних постраждалих та заповнити сортувальний талон.

9. Конкурс «Ралі» полягав у визначенні майстерності водіїв карет ЕМД і відбувся на Кременецькому автодромі. Маршрут необхідно було проїхати швидко та вправно. Невправність каралася додатковими секундами до кінцевого результату.

1. «У квадраті» – команда студентів-парамедиків № 1 ТНМУ.
2. «Breaking bad» – команда студентів Донецького національного медуніверситету (м. Краматорськ).
3. «Протеїн» – команда студентів-парамедиків № 2 нашого університету.
4. «Медовий місяць» – команда Хмельницького центру ЕМД № 2.
5. «Флешмоб» – команда Хмельницького центру ЕМД № 2.
6. «Янгол» – команда Волинського центру ЕМД № 1.
7. «Карти» – команда Львівського центру ЕМД.
8. «НП» – команда Полтавського центру ЕМД
9. У «Ралі» переміг водій команди Львівського Центру ЕМД.

Арсен ГУДИМА,

головний суддя чемпіонату, завідувач кафедри медицини катастроф

і військової медицини ТНМУ, професор

9 березня виповнилося 60 років керівнику навчально-наукового інституту моделювання та аналізу патологічних процесів, доценту кафедри медицини катастроф та військової медицини ТНМУ, кандидату медичних наук, підполковнику медичної служби Вікторові Васильовичу ЛОТОЦЬКОМУ

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

22 березня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ Катерина Петрівна ТУРЧИН

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

24 березня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ Валентина Пилипівна СИДОР

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

Микола ШОТ

(«Урядовий кур’єр» 5 березня 2020 року)

«Зростала в любові та злагоді»

«Насичений, цікавий, незабутній етап у моєму житті – студентська пора»

Дисертаційну роботу присвятила актуальним питанням кардіоревматології

«Сім’я – надійна опора та підтримка»

Лідія ХМІЛЯР

Міністерство охорони здоров’я України, відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту» (далі – Закон), подає кандидатуру претендента на посаду ректора Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України (далі – Університет) Корди М.М., який відповідає вимогам Закону та умовам конкурсу, оголошеного Міністерством охорони здоров’я України в газеті «Освіта України» 23.12.2019, та пропонує:

організувати голосування працівників Університету (згідно зі статутом Університету) за кандидатуру претендента на посаду ректора Університету;

повідомити МОЗ України та претендента на посаду ректора Університету про час та місце проведення голосування колективу Університету;

надати до МОЗ України протокол виборчої комісії про результати голосування.

Заступник міністра

Дмитро КОВАЛЬ

Кафедра неврології базується у приміщенні, яке відповідає найкращим світовим стандартам

Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології: курс європейський

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Досьє «МА»

Лариса ЛУКАЩУК

– Ви є членом ради наукового товариства студентів ТНМУ, учасником наукової програми «Студент – майбутній фахівець високого рівня кваліфікації». Коли зацікавилися науковими дослідженнями?

Лідія ХМІЛЯР

Лідія ХМІЛЯР

Лідія ХМІЛЯР

Лідія ХМІЛЯР

Лариса ЛУКАЩУК

Марія САВУЛА,

професор ТНМУ

Є люди, з якими вже з перших хвилин спілкування дуже затишно та комфортно. Відчуваєте їхню неймовірну енергію у своєму особистому просторі. З ними цікаво та приємно розмовляти, але справа тут не лише у спільному обширі інтересів, а у чомусь набагато глибшому, що полонить вас, немов світло яскравої зірки. Саме такі відчуття супроводжували мене впродовж усієї розмови з гостею нашої рубрики «Вітальня», докторкою медичних наук, професоркою кафедри медичної реабілітації ТНМУ Тетяною Бакалюк.

«Я та брат зростали в дуже великій любові»

«Наша група запам’яталася всім, як найвеселіша на курсі»

«1999 року вперше в Україні у нас був створений курс медичної реабілітації»

«Обрали орієнтацію на європейський та американський досвід розбудови реабілітаційної сфери»

«Я прихильниця активного відпочинку»

Лариса ЛУКАЩУК

Лариса ЛУКАЩУК

Яніна ЧАЙКІВСЬКА

Лідія ХМІЛЯР

1 квітня відзначила ювілейний день народження комендантка адміністративного корпусу ТНМУ Ніна Володимирівна ВОСТРІЛКОВА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

2 квітня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ Галина Данилівна ТРУСЮК

4 квітня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ Людмила Василівна КОТКО

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

4 квітня відзначила ювілейний день народження доцентка кафедри громадського здоров’я та управління охороною здоров’я ТНМУ Лариса Петрівна ЗАПОРОЖАН

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

7 квітня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ кандидат біологічних наук Ірина Василівна ЧУБАТА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

12 квітня виповнилося 60 років доцентові кафедри хірургії навчально-наукового інституту післядипломної освіти ТНМУ Юрію Михайловичу ГЕРАСИМЦЮ

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

23 квітня відзначила ювілейний день народження лаборантка кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики-сімейної медицини ТНМУ Марія Богданівна МАСНА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

25 квітня виповнилося 80 років ветерану ТНМУ, заслуженому працівнику охорони здоров’я України, докторові медичних наук, професору Василю Васильовичу ФАЙФУРІ

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

28 квітня відзначила ювілейний день народження керівник навчально-наукового інституту фармакології, гігієни та медичної біохімії імені М. П. Скакуна, професорка кафедри фармакології з клінічною фармакологією ТНМУ Катерина Андріївна ПОСОХОВА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

1 травня відзначила ювілейний день народження доцентка кафедри акушерства та гінекології ННІ післядипломної освіти ТНМУ Оксана Іванівна ХЛІБОВСЬКА

Вельмишановна Оксано Іванівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, а згодом, після чотирьох років практичної лікарської роботи, успішно пройшли майже 32-літній трудовий шлях: спочатку клінічної ординаторки, аспірантки, асистентки кафедри акушерства та гінекології медичного факультету, а останні майже 22 роки – асистентки, доцентки кафедри акушерства та гінекології ННІ післядипломної освіти.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас як відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-акушера-гінеколога, досвідченого педагога за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Активною була Ваша громадська діяльність, зокрема, як куратора студентських груп, завуча кафедри, відповідальної за проведення ліцензійного іспиту «Крок-3» у ННІ післядипломної освіти, лекторки товариства «Знання».

Ваша професійна та громадська діяльність відзначена грамотами обласної державної адміністрації, обласної ради, подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, інтелігентність, жіночність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановна Оксано Іванівно, доброго здоров’я, невичерпного творчого натхнення, нових успіхів у Вашій благородній діяльності, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, довгих років радісного, щасливого життя.

Нехай здоров’я, радість і достаток

Сипляться, немов вишневий цвіт,

Хай малює доля з буднів свято

І дарує Вам багато літ!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

1 травня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ Людмила Гаврилівна ГНАТЮК

Вельмишановна Людмило Гаврилівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

Після закінчення Харківського інституту культури у стінах Тернопільського медичного університету Ви успішно пройшли 35-літній трудовий шлях бібліотекара, редактора, провідного бібліотекарa одного з найважливіших підрозділів вищого навчального закладу – бібліотеки.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Ваша професійна та громадська діяльність неодноразово відзначена подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки і є прикладом для наслідування молодими працівниками.

Бажаємо Вам, вельмишановна Людмило Гаврилівно, доброго здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, людського тепла, душевного спокою, добробуту, родинного благополуччя й затишку, щасливого довголіття.

Хай стелиться життя розмаєм

І хилить щастя повен цвіт,

Ми від душі бажаєм

Здоров’я міцного і многая літ!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

17 травня виповнилося 80 років професорові кафедри імунології, алергології та загального догляду за хворими ТНМУ Олегові Миколайовичу КОТУ

Вельмишановний Олеже Миколайовичу!

Сердечно вітаємо Вас з 80-літтям!

У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, а згодом після двох років практичної лікарської роботи успішно пройшли майже 50-літній трудовий шлях аспіранта, асистента кафедри факультетської хірургії, асистента, доцента, професора, завідувача кафедри хірургії факультету післядипломної освіти, професора кафедр загальної хірургії, хірургії №1, імунології, алергології та загального догляду за хворими.

Свідченням високого професіоналізму та організаторських здібностей є трилітній період Вашої роботи в Алжирі та п’ятилітній – головним хірургом Тернопільського обласного управління охорони здоров’я.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас як одного з талановитих випускників першого покоління, відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-хірурга, досвідченого педагога та вихователя студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Усім пам’ятна Ваша активна громадська діяльність, зокрема, куратором студентських груп, відповідальним за виховну роботу на четвертому курсі медичного факультету, членом народного контролю інституту, лектором товариства «Знання» і «Просвіти», відповідальним за лікувальну роботу кафедри, першим вченим секретарем спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій у нашому університеті.

Ваша професійна й громадська діяльність відзначена грамотами Кабінету міністрів України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки України, обласного управління охорони здоров’я, грамотами та подяками ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки і є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановний Олеже Миколайовичу, доброго здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму і творчого натхнення, нових успіхів у Вашій благородній діяльності, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, активного та щасливого довголіття.

Нехай добром наповнюється хата,

Достатком, щирістю і сонячним теплом,

Хай буде вірних друзів в ній багато,

Прихильна доля огорта крилом!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

19 травня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ Галина Михайлівна ШМИНДЮК

Вельмишановна Галино Михайлівно!

Сердечно вітаємо Вас з ювілейним днем народження!

У стінах університету Ви пройшли 37-літній трудовий шлях бібліотекарки, старшої бібліотекарки одного з найважливіших підрозділів вищого навчального закладу – бібліотеки в перший період становлення та подальшого розвитку університету.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають та щиро шанують Вас за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Ваша професійна та громадська діяльність неодноразово відзначена подяками ректора інституту.

Ваші порядність, працелюбність, інтелігентність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування молодими працівниками.

Бажаємо Вам, вельмишановна Галино Михайлівно, доброго здоров’я, невичерпного життєвого оптимізму, людського тепла, душевного спокою, добробуту, родинного благополуччя й затишку, щасливого довголіття.

Хай на життєвій Вашій довгій ниві

Росте зерно достатку і добра,

Щоб Ви були здорові і щасливі,

Щоб доля тільки світлою була.

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

30 травня виповнилося 60 років асистенту кафедри фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання ТНМУ кандидату медичних наук Ігорю Миколайовичу САЛАЙДІ

Вельмишановний Ігорю Миколайовичу!

Сердечно вітаємо Вас з 60-літтям!

Після закінчення Івано-Франківського медичного інституту, 16 років практичної лікарської роботи у стінах Тернопільського медуніверситету Ви успішно пройшли 14-літній трудовий шлях: спочатку лаборанта госпдоговірної наукової роботи, після захисту кандидатської дисертації – асистента кафедри медичної реабілітації, а останні понад 6 років – асистента кафедри фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання.

Ректорат, профком і весь колектив університету глибоко поважають і щиро шанують Вас як науковця, висококваліфікованого клініциста, досвідченого педагога та вихователя студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків.

Заслуговує на увагу Ваша громадська діяльність, зокрема як куратора студентських груп, відповідального за цивільну оборону кафедри.

Ваша професійна та громадська діяльність відзначена подякою ректора університету.

Ваші порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.

Бажаємо Вам, вельмишановний Ігорю Миколайовичу, міцного здоров’я, невичерпного творчого натхнення, нових успіхів у Вашій благородній діяльності, добробуту, людського тепла, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, довгих років радісного, щасливого життя.

Нехай здоров’я, радість і достаток

Сипляться, немов вишневий цвіт,

Хай малює доля з буднів свято

І дарує Вам багато літ!

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

4 червня відзначила ювілейний день народження провідний фахівець патентно-інформаційного відділу ТНМУ Надія Степанівна УСТІМОВА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

10 червня виповнилося 60 років доценту кафедри фармації навчально-наукового інституту післядипломної освіти ТНМУ Володимирові Васильовичу ПІДГІРНОМУ

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

21 червня виповнилося 50 років завідувачу кафедри клінічної імунології, алергології та загального догляду за хворими ТНМУ, професору Ігорю Ярославовичу ГОСПОДАРСЬКОМУ

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

23 червня відзначила ювілейний день народження ветеран ТНМУ Людмила Павлівна МАСЛОВСЬКА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

26 червня відзначає ювілейний день народження доцентка кафедри дитячих хвороб ТНМУ Тамара Олександрівна ВОРОНЦОВА

Ректорат і профком ТНМУ імені І.Я. Горбачевського

Колектив кафедри клінічної імунології,

алергології та загального догляду за хворими

Лариса ФЕДОНЮК,

донька, завідувачка

кафедри медичної біології ТНМУ, професорка

Мар’яна СУСІДКО

Заміж вийшла несподівано

«Стан пацієнтів вгадувала за кроками»

Білий халат поміняла на квітчастий

Мар’яна СУСІДКО

Мар’яна СУСІДКО

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Міф перший: робота анестезіолога – мінімальна

Міф другий: вузькопрофільність

Міф третій: нешкідливий наркоз не існує

Мар’яна СУСІДКО

1. 3/4 частини крекеру або рулету викласти щільно один до одного на застелену фольгою форму.
2. Ягоди розрізати навпіл. Посипати одним пакетиком ванільного цукру, залити коньяком, витримати 30 хвилин. Замочити желатин. Жовтки збити з цукром. Молоко довести до кипіння, додати желатин, збити вершки та додати в крем.
3. 2/3 крему викласти на бісквіт або крекер. До крему, що залишився, додати полуницю й також викласти в чашу. Накрити шматочками бісквіта чи крекеру та винести на холод.

Лариса ЛУКАЩУК

Лариса ЛУКАЩУК

Лариса ЛУКАЩУК

Володимир КОНДРАТЮК,

Ігор ГАЛАЙЧУК,

професори ТНМУ

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Лариса ЛУКАЩУК

Доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри української мови ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, автор понад 100 актуальних наукових праць і, зокрема, п’яти монографій з питань педагогіки, заслужений працівник освіти України, поет і громадський діяч Анатолій Вихрущ зустрів свій 65-ий рік. Це гарна нагода озирнутися, щоб з висоти прожитих літ окинути поглядом минуле й поділитися роздумами про сьогодення. Тож попросили Анатолія Володимировича розповісти про найбільш пам’ятні події та найдорожчих серцю людей, за яких вдячний Богові й долі, про улюблену роботу та творчі плани...

«В біді народжений щасливим жив»

Багате Тернопілля на освіту,

Батьки дарують дітям добрий злет.

Ми вибираєм розумом і серцем

Найкращий в світі університет.

«Сама доля привела мене в науку»

«Завжди пишеться імпульсивно, щиро»

Справжній вірш вкорочує життя,

А взамін дарує відчуття

Вічності, простору і краси.

Творчості ні в кого не проси.

А коли просив – то не гріши,

Свою долю тихо допиши

І подякуй всім за диво з див:

Ти віршами з Богом говорив.

«Головне – залишатися чесним, людяним, не фальшивити»

Лідія ХМІЛЯР

Лідія ХМІЛЯР

Пресслужба ТНМУ

Лідія ХМІЛЯР

Ігор ГАВРИЩАК,

доцент кафедри української мови,

Олена ПРОЦІВ,

директорка бібліотеки ТНМУ

Шкіци

***

Ігор ГАВРИЩАК,

доцент кафедри української мови ТНМУ

3 ювілеєм Вас вітаєм! Щоб стільки ж раз весна цвіла!

Сьогодні щиро Вам бажаєм здоров’я, щастя й тепла!

Щоб шлях Ваш був такий широкий, щоб мало було перешкод,

Щоб ювілей справляли сотий! He знали б Ви тяжких турбот!

Ми Вам бажаєм довго жити, щоб внуки виросли – гей, раз!

Щоб мали Ви кого любити, і щоб любили міцно Baс.

Щоб було все гаразд в роботі, вона, звичайно, не проста.

Щоб було все – і «за», і «проти», як компроміс – життя-буття!

Ми щиро Вас поздоровляєм!

Добра Вам зичимо сповна, багато світлих днів бажаєм!

I довгі, довгії літа...

З любов’ю і вдячністю колектив кафедри патологічної фізіології